«Жека 20 відсотків» - 2

antiraiderukr 13.01.2012 в 16:02
Окружний адміністративний суд Києва посідає особливе місце в системі адміністративного судочинства. Саме тут по першій інстанції розглядаються справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. У цьому суді оскаржують рішення, дії та бездіяльність Адміністрації Президента України, Антимонопольного комітету України, Національного Банку України й геть усіх суб’єктів владних повноважень, що розташовані в Києві. У його стінах забороняють мітинги на Майдані, поновлюють на публічній службі урядовців і розпускають політичні партії. Якщо діяльність інших окружних адміністративних судів – то чисте заробітчанство, адмінсуд столиці – це висока політика.
 
 
 
Апостоли нестяжательства
 
 
 
До 3 червня 2010 року Окружний адміністративний суд Києва перебував під орудою Олега Бачуна, який мав два професійних свята – День судді (15 грудня) і День залізничника (4 листопада). Що прикметно: День юриста (8 жовтня) Олег Володимирович не святкував. Ще б пак – ну який з нього юрист? Інша річ – романтика залізничного сполучення, креозотовий запах шпал і щедрість (зрозуміло – духовна) колишнього начальника Львівської залізниці Георгія Кірпи.
 
 
 
Десять років тому, невдовзі після призначення Кірпи міністром транспорту й зв’язку України, львів’янин Бачун у обозі його команди потрапляє до Києва – разом з соратником і близьким другом Миколою Ковзелем, нині – народним депутатом України, а на той час директором Державного транспортно-експедиційного підприємства «Інтертранс». Колишній голова Личаківського райсуду Львова стає першим заступником голови Господарського суду м.Києва, а з червня 2006 року – головою новоствореного Окружного адміністративного суду м.Києва.
 
 
 
Як відомо, сапер і голова суду можуть помилитись лише один раз, причому, з однієї і тієї ж причини – через вибухонебезпечні умови праці. Помилка Бачуна полягала в тому, що він, відчувши себе самостійним політичним гравцем, занадто понадіявся на ступень свого впливу й не зразу зрозумів, що розпочинається грандіозний перерозподіл ринку замовних судових рішень.
 
 
 
Цей ринок стихійно склався ще на початку 2000-х років і довгий час на ньому володарював хіба колишній заступник Генерального прокурора України Віктор Кудрявцев. Ринок розвивався абсолютно стихійно й становив собою радше базар, де кожний суддя-одноосібник намагався всучити свій товар, нерідко псуючи вигідну комбінацію колезі з сусідньої ятки.
 
 
 
Управлінський хаос часів президентства Ющенка, криза на інших ринках – металургійному, продовольчому, енергетичному тощо – і нерозвинутість ринку землі призвели до розквіту ринку замовних судових рішень (ринок ЗСР – непоганий економічний термін, правда ж?) та його переформатування. Новий час потребував не тільки нових пісень, але й нових співаків, тому поява такої постаті, як Андрій Портнов стало явищем знаковим.
 
 
 
Про те, що на політичній сцені України з’явився новий артист з задатками примадона стало зрозумілим у листопаді 2005 року, коли мало кому відомий адвокат Андрій Портнов разом з колегою Сергієм Петрашком подав адміністративний позов з вимогою зобов’язати Державний комітет України у справах релігій ініціювати питання та вжити всіх необхідних заходів на право причислити Петра Порошенка до числа святих мучеників. Кому цікаво, текст цієї непересічної позовної заяви можуть прочитати отут: http://ord-ua.com/2010/06/28/netsenzurnij-poroshenko/ .
 
 
 
Дуже скоро Андрій Володимирович був обраний народним депутатом України й завдяки своїм видатним рисам – здатності до системної роботи та відсутності комплексів – стрімголов увірвався в коло головних гравців на ринку ЗСР, ставши поруч з Сергієм Ківаловим, Ігорем Пукшиним, Олександром Пасенюком, Віктором Кудрявцевим.
 
 
 
Це викликало спротив (хто б сумнівався?) з боку «старої гвардії» — Голови Верховного Суду України Василя Онопенка, багатьох суддів ВСУ, того ж голови Окружного адмінсуду Києва Олега Бачуна – що стали боронити свої канонічні території від зазіхань «самозванця». І якщо попервах Голова ВСУ був для Портнова поза зоною досяжності, Бачун сповна скуштував системності, послідовності та здатності до далекоглядного розрахунку, притаманних опоненту.
 
 
 
Взагалі-то кампанія по усунення Бачуна з ринку ЗСР гідна того, щоби присвятити їй окрему книжку. Тож зараз лише нагадаємо окремі сюжетні лінії, щоби зрозуміти, завдяки якому збігу обставин до Окружного адміністративного суду Києва потрапив «Жека 20 відсотків» — нинішній заступник його голови Євгеній Валерійович Аблов.
 
 
 
Доля Бачуна вирішилась 18 вересня 2009 року, коли один з суддів Окружного адміністративного суду Києва виніс ухвалу про забезпечення позову ВАТ «Дніпроазот» про заборону приватизації Одеського припортового заводу. Це була фатальна помилка Олега Володимировича, який заради інтересів власника «Дніпроазоту» пана Коломойського непродумано встряв у міжнародно-політичну комбінацію, що ретельно вибудовувалась тодішнім українським прем’єром Юлією Тимошенко. У результаті Одеський припортовий не дістався нікому – ані Коломойському, ані російському «Сибуру», ані лівійському лідеру Муаммару Каддафі, інтереси якого (точніше – інтереси сина Каддафі, Сейфа аль-Іслама) представляв україно-російський олігарх Костянтин Григоришин. Що ж стосується Бачуна, то він миттєво позбувся підтримки парламентської фракції БЮТ, що розв’язало руки Портнову.
 
 
 
Звісно, Андрій Володимирович розумів, що самотужки йому Бачуна не здолати – голову Окружного адмінсуду столиці підтримував Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, який сподівався, що Бачун очолить Вищий адміністративний суд України (у тодішнього Голови ВАСУ Олександра Пасенюка 24 грудня 2009 року добігав кінця п’ятирічний термін повноважень). Тому Портнов хутенько помирився з Пасенюком і залучив його на свій бік, а також заручився підтримкою голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Сергія Ківалова, який давно мріяв завести в Окружний адмінсуд Києва своїх людей на керівні посади.
 
 
Брошура, присвячена О.Бачуну та його статкам і маєтностям, з отакими ілюстрація була розіслана невідомими особами всім народним депутатам і суддям
 
 
 
І вже в перших числах жовтня 2010 року по Бачуну вдарила «важка артилерія». Кожний народний депутат України, кожний суддя, а також провідні видання отримали брошуру з описом неправедного життя Олега Володимировича, з переліком його численних закордонних вояжів та оздоблену якісними фотографіями його автомобіля й мобільного телефону. У Мережі був відкритий сайт www.bachuna.net відповідного спрямування. Публікації в ЗМІ запістрявіли подробицями скандалу – про те, як Портнов направив Бачуну депутатське звернення з проханням отримати декларацію про доходу, а одержав у відповідь лист запорозьких козаків турецькому султану.
 
 
 
Але єдиним реальним компроматом, який вдалось «накопати» опонентам Бачуна, був факт надання останнім у бутність перебування на посаді першого заступника голови Господарського суду м.Києва лікарняного листка про начебто перебування на стаціонарному лікуванні з 25 березня по 1 квітня 2005 року (насправді Бачун у ці дні знаходився на відпочинку у Франції). І тоді два апостоли нестяжательства Андрій Портнов і Олександр Пасенюк (про останнього докладніше — http://ord-ua.com/2011/12/12/nye-vinavataya-ya-s-perdlini-tizhnya/), не маючи підстав для вагомих звинувачень, зажадали звільнення Бачуна з посади судді за нескромний спосіб життя, який підриває моральні засади судової влади.
 
 
 
Розв’язка трапилась 3 червня 2010 року, коли Верховна Рада України за згодою Комітету ВР з питань правосуддя, очолюваного Сергієм Ківаловим, та на подання Вищої ради юстиції (голова – кум Ківалова Володимир Колесниченко, серед членів – Сергій Ківалов і Андрій Портнов) звільнила з посади за порушення присяги судді як самого Олега Бачуна, так і двох його відданих кунаків – Петра Ковзеля (брата народного депутата й близького друга Бачуна Миколи Ковзеля) та Миколу Кишинського.
 
 
 
Порушення присяги судді з боку Бачуна полягала в невідповідності витрат офіційним доходам, що, бачте, порушило морально-етичні принципи, які все своє життя сповідують Андрій Портнов і Сергій Ківалов. Вина Кишинського – у тому, що він при розгляді позову ЗАТ «Інтертранс» до Генеральної прокуратури України виніс ухвалу про забезпечення позову, якою заборонив Генпрокуратурі до завершення провадження по справі здійснювати перевірки та вилучати документи ЗАТ «Інтернтранс» (ця ухвала, як на наш погляд, є, дійсно, не дуже грамотною, одначе жодних принципових заперечень вона не викликає, ніким не оскаржувалась і, до речі, незаконною визнана не була). Суддю Ковзеля (брат народного депутата, який є власником ЗАТ «Інтертранс») звинуватили в тому, що він виніс ухвалу про забезпечення позову Федерації спортивного покеру при оскарженні рішення Міністерства юстиції України. Ця ухвала також є абсолютно правомірною, ніким не оскаржувалась і незаконною також визнана не була.
 
 
 
Згодом Кишинському таки вдалось відкараскатись від обвинувачень у порушенні присяги, постанова Верховної Ради України Вищим адмінсудом була скасована, але в Окружний адмінсуд Києва він не повернувся, а був переведений Указом Президента України до аналогічного суду в Івано-Франківську.
 
 
 
Вакансії, що вивільнились у результаті поразки Бачуна, треба було заповнювати. З першою особою питань не виникало – незадовго до звільнення Бачуна йому довелось призначити виконуючим обов’язки голови суддю Павла Вовка, який до березня 2007 року працював у апараті Верховної Ради помічником-консультантом народного депутата Сергія Ківалова. У наступному Павло В’ячеславович автоматично був призначений головою Окружного адміністративного суду м.Києва.
 
 
 
Але цього було замало й 16 липня 2010 року Президент України підписує Указ про переведення до Києва з Одеського окружного адміністративного суду Євгенія Валерійовича Аблова на прізвисько «Жека 20 відсотків». Указ був дуже вчасним, оскільки в Одесі на пана Євгенія чекали великі неприємності внаслідок феєричної земельної оборудки, яку він прокрутив у травні 2010 року, помінявши своїм рішенням адміністративні кордони в курортній зоні Білгород-Дніспровського району. Все йшло до порушення щодо Аблова кримінальної справи за винесення завідомо неправосудного рішення, у ході розслідування якої неминуче б викрились і квартирні маніпуляції «його честі».
 
 
 
П’ятий вимір судді Аблова
 
 
 
Герой Булгакова з захватом оповідав про прониру, який без усякого п’ятого виміру та іншої математичної чортівні покращив свої житлові умови в результаті багатоступеневих комбінацій з обміну квартир. Наш герой домігся значно більшого, і також без допомоги потобійчних сил і п’ятого виміру, а лише завдяки тому, що має два ідентифікаційних коди – 835700019 і 2636714275.
 
 
 
Під першим значиться безробітний громадянин Аблов Євгеній Валерійович, 10 березня 1972 року народження, який народився в с.Випасне Білгород-Дністровського району Одеської області і користується двома оселями в м.Білгород-Дністровському: по провулку Франка, буд. 15, кв.41 і по вул. Провадійській, буд. 16, кв. 12.
 
 
 
Звертаємо увагу читачів: цей код дев’яти-, а не десятизначний. Хтось навмисно пропустив цифру «2» на початку коду, завдяки чому він сприймається (точніше – сприймався, оскільки зараз Аблов ним вже не користується) базами даних державної податкової служби як помилковий. Тим не менш, саме такий код був присвоєний Євгенію Валерійовичу 26 травня 1996 року Білгород-Дністровською об’єднаною Держподатковою інспекцією. У 2005 році, як тільки батько Аблова пішов з посади заступника голови Білгород-Дністровської райдержадміністрації, цей код був закритий.
 
 
 
Другий код був виданий громадянину Аблову Євгенію Валерійовичу, який народився 10 березня 1972 року в м.Білгород-Дністровському, проживав у Одесі по провулку Маяковського, 5 і працював у прокуратурі Одеської області. Видала код у квітні 1998 року ліквідована нині Держподаткова інспекція в Жовтневому районі м.Одеси. Цим кодом Аблов користується донині.
 
 
 
Дружина Євгенія Валерійовича, Юлія Юріївна, до переїзду в столицю також мала окрему квартиру в м.Одесі, по вулиці Польській, 5, квартира 40, і працювала (до травня 2007 – разом з чоловіком) у прокуратурі Одеської області. Але, треба думати, й гадки не мала, що її родина володіє такою кількістю нерухомості. Бо в протилежному випадку пані Юлія, як чесний прокурорський працівник, негайно б доповіла про це рапортом.
 
 
 
Підкреслюємо: йдеться саме про квартири сім’ї Євгенія та Юлії Аблових, квартири їх батьків ми не рахуємо. Наприклад, батько Євгенія Валерійовича, Валерій Федорович, 16 березня 1948 року народження, колишній заступник голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, і досі мешкає в с.Випасному по вулиці Кишинівській, 160, звідкіля щодня добирається на роботу – Валерій Федорович керує Дослідним господарством «Андріївське» в с.Андріївка цього ж району.
 
 
 
До цього списку можна додати ще й помешкання в Києві. І всі ці квартири, здається, отримані безкоштовно по лінії або прокуратури, або Державної судової адміністрації. Точніше – дві від прокуратури й три від ДСА. Злі люди пащекують, що, начебто, видурювати в держави службові квартири за допомогою різних ідентифікаційних кодів пана Аблова навчила ріднесенька тітка. Втім, якщо ми десь помилились – ласкаво запрошуємо Євгенія Валерійовича до слова. Ми залюбки надамо йому можливість розповісти про свої житлові умови – хоч у формі інтерв’ю, хоч у вигляді публікації за його авторством. Якщо ж пан Аблов забажає оприлюднити через сайт «ОРД» декларацію про доходи – впевнені, що редакція буде лише вітати цей мужній і правильний крок заступника голови Окружного адміністративного суду м.Києва.
 
 
 
Звісно, дуже б хотілось, щоби ті ж Андрій Портнов та Сергій Ківалов прокоментували джерела такої заможності скромного служителя Феміди. Бо після їх обурених філіппік на адресу Бачуна цілком природнім було б очікувати, що відтепер в Окружному адміністративному суді Києва відправлятимуть правосуддя виключно експерти з питань суддівської етики й лише за наявності довідки про те, що всі свої капітали вони роздали сірим та убогим.
 
 
 
Ну, а ми доки розповімо шановним читачам про обіцяну справу, аналогів якій досі не знало вітчизняне адміністративне право, і яка була розглянута Абловим в травні 2010 року, наприкінці свого перебування на посаді судді Одеського окружного адміністративного суду. Це був своєрідній «дембельський акорд» Євгенія Валерійовича, за який його цілком могли взяти під варту. Але він не тільки викрутився, не тільки після своєї грандіозної витівки перебрався до Києва, так ще й потрапив на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду столиці. І хто після цього посміє засумніватись у надприродних здібностях Сергія Васильовича Ківалова?
 
 
 
(далі буде)
 
 
 
 
 
 
Початок статті:
 
 
 

Клейма ставить негде. Самые мужественные и самые скандальные судьи Украины

antiraiderukr 14.12.2011 в 12:26

Лет пять-семь назад лейтмотивом судейских претензий и жалоб становилась их нищенская зарплата, которая и побуждает идти на компромисс с совестью, а то и вынесение заведомо неправедных решений и приговоров. Присмотримся к наиболее известным, знаковым представителям непростой профессии, беспристрастно, без грима. Они сегодня - наша Честь.
 

Газета «Сегодня» рассказывает о самых знаковых служителях Фемиды, которые судили известных персон.



Родион Киреев. Судил Тимошенко

Судьи всегда были в центре внимания. Не зря же суды называют «третьей властью» — после законодательной и исполнительной ветвей. Особенно это проявилось в последние годы, когда о служителях Фемиды заговорили в полный голос. Этот интерес к людям в судейских мантиях подогревается закрытостью судейской системы, ее корпоративностью. А также упорно циркулирующими слухами о небескорыстии, предвзятости отдельных представителей этой касты (мол, любое решение и приговор можно купить, надо лишь найти «правильный» подход к тем, от кого они зависят) и публичной, часто противоречивой ролью единоличных вершителей судеб известных политиков, чиновников, бизнесменов, в силу разных причин вступивших в конфликт с законом и очутившихся на скамье подсудимых...

Мы решили присмотреться к наиболее известным, знаковым представителям непростой профессии, беспристрастно, без грима.

ЛИЦА. ТОЛЬКО ШТРИХОМ



Игорь Зварич

ИГОРЬ ЗВАРИЧ. Экс-глава Львовского апелляционного административного суда. Уличен в многочисленных злоупотреблениях и взяточничестве. При обыске утверждал, что найденные деньги якобы были «наколядованы». Скрывался от следствия. Повторно был задержан, долгое время находился в СИЗО. Объявлял голодовку, пытался съесть страницы из уголовного дела. По приговору Оболонского суда Киева осужден к 10 годам с конфискацией и лишением права в течение 3 лет занимать ответственные должности.



Родион Киреев

РОДИОН КИРЕЕВ. Судья Печерского суда столицы. Вел дело экс-премьера Юлии Тимошенко и приговорил ее к 7 годам лишения свободы (сейчас вердикт обжалован в апелляционном порядке). Среди коллег и адвокатов заработал репутацию «Несгибаемого» и «Гарри Поттера» — за жесткую и целеустремленную линию в отношении Леди Ю. По некоторым данным, готовится занять более высокую и престижную должность. Продолжает оставаться под усиленной охраной сотрудников «Альфы» СБУ.



Мария Приндюк

МАРИЯ ПРИНДЮК. Судья Апелляционного суда Киева. Прославилась тем, что в 2004 году вынесла решение, которым фактически освободила от ответственности главного фигуранта дела Георгия Гонгадзе — начальника милицейской наружки генерала Алексея Пукача, чем тот немедленно воспользовался и скрылся от следствия. Мария Васильевна после этого пошла на повышение — была назначена зампредом суда и удостоена звания заслуженного юриста Украины. Избегает любых контактов с прессой. Муж — высокопоставленный сотрудник МВД.



Сергей Дячук

СЕРГЕЙ ДЯЧУК. Судья военного суда. Вел ряд сложных уголовных дел, в том числе рассматривал жалобу на постановление об отказе в возбуждении дела по факту катастрофы пассажирского самолета Ту-154М российской авиакомпании «Сибирь» над Черным морем в октябре 2001 года. Вынес неожиданное для многих решение, не подтверждающее версию гибели 66 пассажиров (граждан РФ и Израиля) и 12 членов экипажа лайнера из-за случайного попадания в него украинской ракеты ЗРК С-200В. Впоследствии эти материалы были использованы Хозяйственным судом Киева, который отказал в иске авиакомпании S7 (правопреемницы «Сибири») о взыскании материального ущерба с Минобороны и Госказначейства Украины. Рассматривал также немало дел о воинских преступлениях в ВСУ. Привлекался к активной законотворческой деятельности.



Александр Шевченко (справа)

АЛЕКСАНДР ШЕВЧЕНКО. Зампред Апелляционного суда Киевской области (на фото справа). Известен тем, что в качестве судьи среди прочих рассматривал громкое уголовное дело опаснейшей банды Янева, на чьем счету были десятки тяжких преступлений. В банду, действовавшую дерзко и жестоко, входило 22 участника, 17 из которых были приговорены впоследствии к различным срокам лишения свободы. После серии критических выступлений в интернете подал исковое заявление о защите чести и достоинства в отношении одного из известных журналистов и выиграл иск. Тем не менее продолжает оставаться объектом нападок в Сети. Считает эти материалы заказными, организованными для дискредитации судейского корпуса.



Неля Ластовка

НЕЛЯ ЛАСТОВКА. Судья Днепровского районного суда Киева. Стала знаменитой как председательствующая по резонансному делу экс-нардепа от БЮТ Виктора Лозинского, обвиняемого в умышленном убийстве жителя Голованевского района Кировоградской области Валерия Олийныка. Приговорила Лозинского к 15 годам. Его сотоварищи — бывший прокурор района Евгений Горбенко и егерь Василий Перепелица — осуждены соответственно к 9 и 4 годам лишения свободы. Экс-начальник райотдела милиции Михаил Ковальский сотрудничал со следствием и получил 5 лет условно.

СМЕЛОСТЬ НЕ ПОРОК. НО УДЕЛ ОДИНОЧЕК...

Юрий Василенко, судья с 30-летним стажем, еще в 2002 году совершил по тем временам неслыханное — бросив вызов всей системе правосудия, возбудил против президента Леонида Кучмы уголовное дело сразу по одиннадцати статьям УК Украины!

Среди выдвинутых в адрес гаранта Конституции обвинений были причастность к убийству Георгия Гонгадзе, преследование оппозиционных нардепов, политиков, журналистов, хищение бюджетных средств, получение крупных взяток от Павла Лазаренко...

История вызвала огромный резонанс. Однако логического продолжения, увы, не получила. Да и не могла получить, учитывая, что личность президента была неприкасаемой и неприкосновенной — как в Индии священная корова. Зато была предопределена участь самого Василенко, которого по представлению Высшего совета юстиции отправили в отставку.

«Тем не менее, повторись все сначала — поступил бы точно так же, — признается экс-судья Апелляционного суда Киева «Сегодня». — Считал и считаю, что Кучма должен быть привлечен к ответственности за все, что сделал. Просто одних моих возможностей оказалось недостаточно. Хотя ни йоту не отступил от буквы и духа закона. То, что сейчас инкриминирует экс-президенту Генпрокуратура в отношении убийства Гонгадзе и оспаривается его адвокатами в Печерском суде, могло быть уже давно расследовано. И получило бы должную правовую оценку, как и другие обвинения в адрес Кучмы. Но никто не знает, куда кануло дело, которое возбуждал я, — возможно, оно еще пылится где-то в районной прокуратуре, но не исключено, что по чьей-то команде уничтожено, чтобы не оставалось следов».

Почему же сейчас так мало судей с активной гражданской позицией, умеющих отстаивать не аргументы силы, а силу аргументов?

Василенко видит главную причину в чувстве самосохранения, привычке оглядываться назад и судейском послушании: «Человек думает не о том, как поступить по закону, а что для него безопаснее — вынести бескомпромиссное решение, особенно по какому-нибудь громкому, общественно значимому делу, или вернуть материалы на дополнительное расследование, не раздражая при этом милицию с прокуратурой и собственное руководство».

Известная правозащитница Татьяна Монтян высказывается еще резче: «Судье невыгодно быть честным, порядочным, ему есть чем рисковать. От него требуется одно — вовремя поделиться с кем надо и не сильно наглеть, дабы не превратиться в нового алчного Зварича, — отмечает она. — Правосудие превратилось в бизнес-конвейер по оказанию разного рода услуг, прежде всего, связанных с дерибаном еще не растащенного имущества, удовлетворением чьих-то моральных или материальных амбиций».¬

ЗАЛ АПЛОДИРОВАЛ СТОЯ: ЗА УБИЙСТВО — 8 МЕСЯЦЕВ И 10 ДНЕЙ

B вину служителям Фемиды нередко ставят излишнюю жестокость и обвинительный уклон к подсудимым. Так было не всегда.

«Хрупкая, миниатюрная женщина, ткачиха, доведенная до отчаяния беспробудными пьянками мужа, не выдержав издевательств, зарубила его топором, — вспоминал для «Сегодня» будущий первый замгенпрокурора Юрий Гайсинский, работавший тогда помощником прокурора района в Харьковской области. — Она пришла с явкой и сказала: «Арестуйте, иначе покончу с собой...».

В СИЗО убийца пробыла меньше 9 месяцев. Когда я выступал в суде, то попросил для нее именно столько — 8 месяцев и 10 дней, уже отбытых в счет срока, — как показала экспертиза, в момент преступления она находилась в состоянии сильного душевного волнения, вызванного действиями потерпевшего. Суд учел это и другие обстоятельства, освободив ее прямо в зале... Это был, пожалуй, единственный на моей памяти случай, когда за тяжкое преступление прозвучал столь мягкий приговор, и среди присутствующих в зале, которых было очень много, его встретили аплодисментами...».

СЛУГИ ЗАКОНА. ЯХТЫ, ЧАРТЕРЫ, ЧАСЫ

Лет пять-семь назад лейтмотивом судейских претензий и жалоб становилась их нищенская зарплата, которая и побуждает идти на компромисс с совестью, а то и вынесение заведомо неправедных решений и приговоров. Отчасти это было правдой — бедный служитель Фемиды дорого обходился государству. Потом судьям прибавили жалованье (сегодня начинающий судья получает, в среднем, 5—6 тысяч гривен, а опытный, поднаторевший — в полтора-два раза больше) и, по идее, уровень коррупции в судебной системе должен был бы снизиться. Вместо этого кривая ушла вверх: появились и одиозный «засевальщик» — глава Апелляционного админсуда Львовской области Игорь Зварич, приговоренный недавно за взятки в особо крупных размерах к 10 годам лишения свободы с конфискацией имущества, и некоторые его последователи в других регионах страны.

На одном из заседаний Национального антикоррупционного комитета Виктор Янукович специально поручил правоохранительным органам проверить источники доходов у служителей Фемиды, которые, по информации Службы безопасности, ведут вызывающе праздный образ жизни — устраивают салюты за $100 тысяч, заказывают помпезные корпоративные вечеринки с участием известных музыкантов из дальнего и ближнего зарубежья, покупают дорогие иномарки, яхты, крутые мобилки, часы.

В число живущих на широкую ногу слуг закона попал и тогдашний председатель Окружного админсуда Киева Олег Бачун. Арендуя недешевые, мягко говоря, частные авиалайнеры, он совершал чартерные перелеты в США, Германию, Швейцарию, Францию, Турцию, Австрию, другие страны.

Стоимость таких воздушных путешествий, по два-три в месяц, составляла 40—100 тысяч евро в зависимости от дальности маршрута. Комфортно чувствовал себя Бачун и на земле — в его личном распоряжении BMW Х6М за 140 тыс. евро, многокомнатная квартира в престижном районе Печерска, фешенебельная вилла в пригороде столицы примерной стоимостью $6,5 млн (территория в несколько гектаров под строительство и обустройство была отсужена у бывшего детского оздоровительного лагеря).

На дне рождения судьи выступали известная британская рок-группа Deep Purple, другие исполнители. Как указывалось в материалах парламентской комиссии по проверке деятельности Бачуна, его «расходы значительно превышают фактические доходы, что ставит под сомнение непредвзятость судьи во время принятия судебных решений и выполнения возложенных административных обязанностей».

Стремятся не отставать от столичных коллег и судьи калибром поменьше. Кто-то устраивает до неприличия роскошные собственные юбилеи и свадьбы детей, кто-то приобретает богатые особняки, престижные иномарки (часто не удосуживаясь даже переписать их для отвода глаз на родственников), кто-то хвастается эскортом из джипов охраны и личных бодигардов, не уступающий президентскому.

Правда, рано или поздно всему приходит конец. Закатилась и карьера Бачуна — он уже не глава Окружного админсуда. Нажитые непосильным судейским трудом блага и материальные ценности от него никуда, конечно, не делись. И привлечен ли их владелец к уголовной ответственности, тоже не ясно...

Скольким его коллегам, живущим явно не по средствам, удалось избежать неприятностей, погасить скандал, отсидеться-откупиться, неведомо. Одна из судей в узком кругу откровенничала: «Что Зварича, что Бачуна сгубила жадность. А ведь и сами хлеб с маслом могли дальше кушать, и другим не мешать, зная, у кого брать и кому давать».

ПАСЕНЮК. «ДЕЛО ЗВАРИЧА — ЭТО ПРОСТО ШОУ»

Недавно назначенный судьей КСУ Александр Пасенюк, чья фамилия, по мнению авторов одной из ТВ-программ, фигурировала в деле Игоря Зварича (от которого он якобы получал взятки будучи главой Высшего административного суда), в интервью «Сегодня» опроверг эту информацию.

«Дело Зварича — рядовое, его мало кто заметил бы, если б админсуды не играли ключевую роль при рассмотрении избирательных споров, — убежден г-н Пасенюк. — Оно специально было превращено в шоу в разгар президентской кампании, чтобы скомпрометировать, прежде всего, меня и поставить на колени админюстицию. Подобные уголовные дела были и до этого, и после, но такой масштабный пиар получило только оно...

Если предположить, следуя озвученной тележурналистами версии, что Зварич и дал какие-то показания против меня, то получены они были, безусловно, под давлением, обманным путем, с применением угроз и обещаниями свободы… Такие методы часто используют органы следствия, особенно те недобросовестные, а зачастую и непорядочные их представители, которые очень уж хотят выслужиться и, расследуя «заказные» дела, любыми путями получить очередную звездочку на погоны.

«Благодаря» особо старательным следователям люди признаются даже в умышленных убийствах, которые не совершали». Слухи о том, что Пасенюк фигурирует в каком-то уголовном деле, он отрицает: «Никаких уголовных дел против меня не было, как и три года назад. Нет их и сейчас». По словам судьи КСУ, его кандидатура не рассматривается в качестве соискателя на руководящие должности: «Я не планирую быть ни председателем Верховного, ни Конституционного Судов — речь об этом не идет».

ИСПОВЕДЬ. «СПАСИБО ОТ ЮЛИ»

«Когда в 2001-м году решался вопрос, отпускать ли Юлию Тимошенко из СИЗО, — рассказывает «Сегодня» экс-председатель Печерского суда Николай Замковенко, — мне позвонил очень влиятельный человек и сказал: «Пусть она еще посидит. Она там побудет, а тебя назначим в другой суд, повыше». Но я на эти посулы не поддался. Кроме закона, руководствовался представлениями о человечности. Юлия Владимировна в СИЗО, муж Александр — тоже.

Дочь училась тогда за рубежом. Ну, не дай Бог, что-то случилось бы (а Юлю, как мне тогда в спецслужбах говорили, готовились убрать) — останется ребенок один, и я себе этого никогда не прощу... Короче, несмотря на просьбы сверху, постановил выпустить Тимошенко из СИЗО... Вскоре мне это аукнулось — уволили с должностей и председателя, и судьи. Поползли слухи, что Юля заплатила за свое освобождение 1 млн долларов. Затем сумму нарастили втрое. Затем — до $5 млн. Знаю людей, которые эти сплетни распускали. Одни удивлялись, другие посмеивались, дескать, такие огромные деньги загреб, а на даче в огороде вдвоем с женой копается...

Много обсуждали, что в знак благодарности Тимошенко помогла мне пройти в Верховную Раду. Да, нардепом стал по спискам ее политической силы. Но вскоре выяснилось, что им нужны пешки, слепые исполнители, которые бы только в рот заглядывали. Мой опыт, знания оказались невостребованными. Несколько раз пытался пробиться на личный прием — ждал целых четыре месяца...

А когда, наконец, снизошла, сказал прямо: «Ни у кого на побегушках не был и у вас не буду, а чтобы не попрекали меня депутатским мандатом — заберите его и приложите себе к одному месту...». Отдал и ушел... На съезде своей партии Юля обозвала меня предателем и прокляла моих детей. Вот такая была «благодарность». И посадить меня хотели. И покушались дважды, так, что охрана потребовалась. А те, кто когда-то клялся в любви и дружбе, первыми отвернулись. Но зла ни на кого не держу. Бог им судья. Каждому воздастся».

Автор: Александр Ильченко.