Новый закон о спецконфискации как путь к легальному рейдерству

antiraiderukr 22.09.2016 в 13:10
Закон о спецконфискации снова стал одной из наиболее обсуждаемых сегодня тем. Безусловно, ее сторонники (из числа правительственных «экспертов» и чрезмерных оптимистов) утверждают о том, что новая редакция закона соответствует всем нормам европейского права. Однако, это далеко не устоявшееся мнение. По факту, новый закон мало чем отличается от старого. Именно поэтому он встретил довольно серьезную оппозицию в среде специалистов в области государства и права. Возьмем лишь несколько мнений., чтобы это продемонстрировать.
 
Народный депутат Украины VII-VIII созывов Сергей Каплин считает, что в нынешней своей редакции законопроект развязывает руки коррупционерам:
 
«Этот документ, безусловно, необходим нашему государству, но он станет оружием в руках коррупционеров и утроит коррупцию в стране. Я считаю, что этот законопроект должен быть принят на следующий день после избрания новой Верховной Рады. Разница в нем не большая. «Народный фронт» уже договорился с другими политическими силами дерибанить, то, что еще не раздерибанили именно благодаря этому документу. Вот собственно и вся разница между этим документом и предыдущими редакциями. Они просто договорились и презентовали документ, который никто из депутатов не видел. Кабмин просто превращается в пиар-площадку».
 
Подобную мысль поддерживает и другая нардеп, Наталья Новак:
 
«Человек должен доказать, что он не вор? Такого нет в мировой практике! Пусть они сначала докажут, что он преступник. Есть деньги, которые лежат на счетах и их нужно срочно забрать, любой ценой. Поэтому, естественно, их не устраивают законы, которые предполагают расследование. Все эти годы никто ничего не делал, следствие никуда не продвинулось. Да, Янукович – преступник, но где дело в суде?
 
Например, я кому-то не нравлюсь. Мне присылают повестку или подозрение, но указывают неверный адрес. Я не прихожу и меня объявляют в розыск, а я об этом даже не знаю. Тут, как говорят наши депутаты, каждый человек должен начинать рабочий день с изучения реестра лиц, которые находятся в розыске. Если человек за полгода не «нашелся», при том, что он ходил по улицам и никуда не прятался, значит он уже виноват, его могут заочно судить и заочно арестовать его имущество».
 
По мнению Михаила Погребинского, директора Киевского Центра политических исследований и конфликтологии, необходимость принятия подобного закона сегодня вызвана исключительно невозможностью старых политических сил разделить активы представителей предыдущей власти, которые те хотят «отжать» себе без суда и следствия, не имея возможности доказать что-либо в судебном порядке.
 
«По его словам, именно из-за того, что у Киева нет доказательств, лица, подозреваемые в коррупции, успешно судятся в Европе, выигрывают суды и получают компенсацию, как, например, Андрей Портнов. Поэтому, считает Погребинский, власть ищет возможности решить вопрос без суда. «Смысл этого закона – несудебно, не имея крепких аргументов отобрать деньги и активы, особенно активы, которые принадлежат Клюеву и прочим, очень вкусные, которые очень хочется рейдерам из «Народного фронта», — говорит политолог», — передает «Капитал» слова Погребинского.
 
Не менее резкое мнение высказывает также директор Института стратегических исследований «Новая Украина» Андрей Ермолаев:
 
«Эта вся история была запущена на основании большевистской логики «Победитель получает все», и люстрацию превратили в преследование всей государственной машины по формальному признаку. Принимается так называемое «революционное законодательство», с точки зрения революционной целесообразности. Когда принимается решение о люстрации, оно касается политиков, связанных с определенной деятельностью, занимавших определенные должности. Нынешние украинские руководители заняли позицию реваншистов и используют механизм люстрации, а теперь и спецконфискации как инструмент нового большого дерибана, циничного и жестокого, очередного первоначального накопления капитала за счет перераспределения капитала своих конкурентов».
 
Также, по мнению эксперта, нынешнее законодательство в конечном итоге может коснуться каждого, ведь активов хватает и у сторонников новой власти, и у союзников.
 
Не уверен, что все эти аргументы и мнения хоть как-то проймут представителей нынешней власти, но, читая их, понимаешь, что не ты один скептически настроен по отношению к этому закону и его последствиям. Не знаю уж, примут ли его и чем вообще закончатся споры вокруг него, но пока картина получается следующая: если закон примут, это предоставит нынешней власти новые возможности для воровства, и это воровство будет считаться «нормой» работы уголовного кодекса. Надеюсь, все же, что до этого таки не дойдет.
 
Автор материала: Евгений Башинский, экономист, аналитик

Киевский райсуд г. Донецка — зеркало украинского правосудия

antiraiderukr 13.03.2012 в 11:21

.Я не сделаю большого открытия, если скажу, что практически каждый судья в Украине достоин занять место на скамье подсудимых. Это перед выборами начали понимать и сами высокопоставленные регионалы. Совсем не сенсационно прозвучало заявление Секретаря Совета национальной безопасности и обороны Андрея Клюева о том, что коррупция в судебной системе должна пресекаться очень жестко, несмотря на звания или прошлые заслуги. Хотелось бы знать, а что – это было неизвестно раньше?

«Пример судьи Зварыча, который «наколядовал» миллионы, должен стать поучительным. К сожалению, похоже, что «слуга Фемиды» из Херсона доказал обратное, продемонстрировав нежелание учиться на ошибках других, – цитирует Клюева пресс-служба СНБО. Далее он заявил, что считает возможным инициировать изменения в законодательство по борьбе с коррупцией, направленные на усиление ответственности за правонарушения судьями и сотрудниками правоохранительных органов. Жаль только, что обо всем этом регионалы вспоминают только перед выборами.

 

Еще более жестким в своих высказываниях был Андрей Портнов. Руководитель Главного управления по вопросам судоустройства администрации президента рассказал о том, что в Украине за 2011 год суды из 46 тысяч представлений об избрании меры пресечения в виде взятия под стражу удовлетворили 40 тысяч, т.е. 87%. «В 2010 году в Конотопском суде Сумской области, Артемовском суде Луганской области и Харьковском районном суде Харьковской области судами удовлетворено 100% представлений следователей о взятии под стражу», – подчеркнул Портнов. По словам чиновника, на стадии продления срока содержания под стражей уже любой украинский суд превращается в филиал прокуратуры.

 

Интересные подробности. Судебная власть коррумпирована, судьи – продажны, – вещает нам власть политическая. И в это же время Высший совет юстиции прекращает преследование за нарушение присяги 346 судей. Групповое представление на увольнение первых двух сотен из этих судей появилось еще в 2007 г. В то время важные юридические фигуры в рядах действующей власти, имеющих ныне непоколебимую репутацию и непререкаемый авторитет в судах, регулярно накручивали интригу, утверждая, что все эти увольнения обязательно будут доведены до логического завершения. Но именно эти, нарушившие присягу, в 2007-2009 гг. были назначены Советом судей Украины (ССУ) на руководящие должности в судах. В дальнейшем, по мере того, как список нарушителей регулярно дополнялся новыми фамилиями судей, ССУ назначал их же председателями или заместителями председателей судов. Как видим, логическим завершением «преследования за нарушение присяги» стало как раз прекращение производства по их делам.

 

Чтобы не быть голословным, представлю широкому обзору явно заказные дела некоторых судей Киевского райсуда г. Донецка. Интересно, знают ли об этом господа Клюев и Портнов. «Киевский райсуд – самый коррумпированный суд в г. Донецке, даже хуже Ворошиловского, Куйбышевского, Калининского вместе взятых» пишут на многих сайтах жители Донецка. и подтверждают свою мысль следующими фактами. «Все судьи работают «под заказ», имеют свою сеть осведомителей и друзей-милиционеров для «подставы» неугодных истцов или потерпевших, то есть сами являются бандитами и мошенниками» — пишут жители Донецка в форуме портала «Весь каталог города Донецка».

 

Бывший председатель суда В.В. Баулин выносит парадоксальное решение – оправдывает Гиви Немсадзе, которого называли главарем одной из самых кровавых банд Донбасса. По версии судьи, «в протоколах следствия писали только инициалы Г.Д.», а имели в виду Гурама Джвебовича Немсадзе – старшего брата Гиви Немсадзе, умершего в 2003 году. В итоге последнего судили только за укрывательство преступления, по которому истек срок давности. После этого знаменательного приговора Баулин благополучно уходит на пенсию, передав бразды правления судом ближней родственнице – судье Андреевой Е.Н. А возле суда появляется … адвокатская контора. Посетители суда утверждают, что до сих пор в суде на дверях кабинета председателя, рядом с табличкой с её именем красуется и обозначение «В.В.Баулин». Таков себе семейный подряд. Об этой судье я нашел упоминание одной из потерпевших от судебного произвола (http://protest2.lookmy.info «Судья Киевского районного суда Андреева Е.Н. слушает дело по нашему с сыном иску о незаконном выселении из 2-комнатной квартиры по ул.Артема 204а-121 к ответчикам ДОННТУ и Кравченко С.И вот уже год (срок судебного следствия составляет 4 месяца). Сначала никто из свидетелей и ответчик ДОННТУ не являлись, и Андреева делала вид, что она целиком и полностью на нашей стороне. Но когда явились свидетели (наши родственники и представитель службы опеки и попечительства) с целью дать показания, Андреева «показала зубы»: стала запугивать свидетелей, явно желая чтобы они отказались от показаний».

 

Что ж удивляться, что под прикрытием этих горе-руководителей в суде творятся черные дела. Уникальный случай, когда Киевский районный суд Донецка в лице судьи Светланы Чудопаловой сумел открыть уголовное дело на адвоката, не имея таких полномочий, согласно законам Украины. Сергей Щербина свидетельствует «17.11.2011 года я обратился с письменными обращениями в адрес Высшей квалификационной комиссии Судей Украины и к Генеральному прокурору Украины с просьбой о привлечении к дисциплинарной ответственности судьи Киевского районного суда г.Донецка Чудопаловой СВ., вынесшей незаконное постановление о прекращении уголовного дела и освобождении Кононенко В.А, обвиняемого в подделке документов, от уголовной ответственности в связи с истечением сроков давности. Судебная ветвь власти и орган надзора встали на защиту судьи Чудопаловой СВ., заверяя, что вынесенное ею постановление от 21.07.2010 года в отношении Кононенко В.А. законно, и оснований для обжалования данного постановления нет. Одновременно меня как пострадавшую сторону – собственника земельного участка, на котором проводились строительные работы по поддельному документу, не допускают к правосудию в связи с закреплением за мною лицом, проводящим досудебное следствие, статуса свидетеля». В этом случае, как мы видим, просматривается прямая связь между судьей Чудопаловай и Киевской районной прокуратурой, о чем и говорил Андрей Портнов. Кстати во времена начала этой тяжбы её возглавлял Сергей Софиев, о неправомерных действиях которого немало писали в свое время. Но, тем не менее, он отправлен в Киев заместителем столичного прокурора.

 

 

А вот способ избавиться от надоедливого участника гражданского процесса. «Обвиняемого или подсудимого, который находится на подписке или в отношение которого их приговор был отменен вышестоящей инстанцией и дело передано на ДС в органы милиции или прокуратуры, судьи Киевского заманивают вас с помощью своих верных осведомителей в Киевский райсуд в этапные дни (понедельник, четверг, когда в суд приезжает конвой). Вы, например, просто приходите в канцелярию или к судье за каким-нибудь ответом. А судья дает команду вас схватить и взять под стражу и тут же увезти в тюрьму. Документики на задержание судьи потом подделают задним числом и подпишут у председателя. Вас продержат в тюряге не меньше 2 лет, пока Вы будете доказывать незаконность и все такое» http://www.don.ua/firma.php?id=25738

 

О судье Викторе Попревиче рекомендую почитать информацию в интернете – очень познавательное чтиво, надо сказать. Интересно, что этот судья, к которого строк полномочий закончился в 2000 году и не продлялся почти два года, тем не менее, выносил в эти 2 года судебные решения. После Зварыча это – самый знаменитый судья Украины. А ведь едва не был назначен председателем Киевского райсуда.

 

В заключение приведу еще одно свидетельство – А. Торопова, – касающееся судьи того же суда Гуридиной, дочки одного из судей апелляционного суда. Его избивал знакомый чуть ли не в центре города. Каратист. За него вступились незнакомые ребята. Но у каратиста оказался дядя связанный с прокуратурой. В результате прокуром киевского района возбуждаетья уголовное дело против ребят. Сотрудники райотдела заставляют их оговорить себя в нескольких преступлениях. В результате их четыре года содержат в СИЗО. Судья Киевского райсуда Бурлаченко О.А. в нарушения закона вынес приговор, который был отменен апелляционным судом. Это произошло почти через два года после вынесения приговора судом первой инстанции. Все это время Бурлаченко затягивал передачу материалов дела в апелляционный суд. И сейчас в Киевском райсуде продолжается судилище. Теперь судья Гуридиной не желает принимать ходатайства и доводы защиты, ведет дело с обвинительным уклоном. И это при том, что нынешний прокурор Киевского района Е.Васильев отменил решение об отказе в возбуждении уголовного дела в отношении сотрудников милиции, замешанных в применении пыток против ребят.

 

Вот так живет и процветает под сенью Киевской районной прокуратуры Киевский районный суд. Точно по Клюеву и Портнову.

Александр БЕЛОВ, для «ОРД»

Военные прокуроры против

antiraiderukr 05.03.2012 в 10:18

Статья «Военные прокуроры не прочь пристрелить Портнова» неожиданно побила рекорд «ОРД» по количеству комментариев, причем, в большинстве своем вменяемых. Проблема, связанная с возможной ликвидацией военных прокуратур оказалась весьма интересной. При том, что речь идет о 400 сотрудниках военной прокуратуры, которые могут в ближайшее время поменять свой статус, а возможно, и лишиться работы. Примечательно, что представители этих 400 человек настроены куда-более решительно, чем, к примеру, сотрудники СБУ или МВД в случае подобных перемен.

Особый респект авторам комментариев за умение четко формулировать свои мысли, не хамить и не допускать грязных высказываний. В этом отношении сотрудники военной прокуратуры на голову выше остальных посетителей сайта, будь то военнослужащие или правоохранители. Впрочем, автору доводилось быть допрашиваемым в военной прокуратуре в 2005 году и впечатления от общения с сотрудниками этого ведомства остались самые положительные. Но, ближе к делу.

На прошедшем 2 марта расширенном заседании коллегии Генеральной прокуратуры Украины, генпрокурор Пшонка и министр обороны Саламатин военную прокуратуру «сдали». По приказу адвоката Портнова. Протестовали против этого решения только два человека. Военный прокурор Центрального региона Украины Николай Голомша и военный прокурор Западного региона Павел Богуцкий. Заместители генпрокурора и даже начальник Главного управления военных прокуратур Юрий Вийтев засунули языки в… карманы. Что, впрочем, не удивительно, так как лично эти граждане от этого решения ничего не теряют, а интересы государства их давно не волнуют. В результате этих «посиделок» на сайте ГПУ появилось следующее собщение:

«Відбулося розширене засідання колегії Генеральної прокуратури України

     Сьогодні, 2 березня 2012 року, Генеральний прокурор України Віктор Пшонка провів розширене засідання колегії Генеральної прокуратури України, на якій розглянуто питання реорганізації діяльності військових прокуратур.
     У засіданні взяв участь Міністр оборони України Дмитро Саламатін.
     На колегії заслухано інформацію заступника Генерального прокурора України Анатолія Пришка, виступи військових прокурорів регіонів: Центрального – Миколи Голомші, Західного – Павла Богуцького, Південного – Ігоря Папуші, Військово-Морських Сил України – Сергія Няньчура, а також начальника Головного управління військових прокуратур Юрія Війтєва.
     На колегії зазначено, що минулого та поточного років військовими прокурорами вжито низку заходів щодо зміцнення законності у військових формуваннях, але водночас вимоги щодо підвищення ефективності нагляду на цьому напрямі вимагають системних змін в організації роботи військових прокуратур.
     Зокрема кадри цих прокуратур формуються з числа офіцерів, які проходять військову службу у Збройних Силах або перебувають у запасі. Грошове утримання прокурорсько-слідчих та інших працівників військових прокуратур, забезпечення службовими приміщеннями, їх охорони, транспортом, засобами зв’язку та іншим необхідним майном, а військовослужбовців – обмундируванням здійснюється Міністерством оборони України.
      За таких умов не повною мірою забезпечується виконання покладених на органи прокуратури функцій та завдань. Діюча система не сприяє підвищенню ефективності прокурорського впливу на зміцнення законності і правопорядку у військових формуваннях.
      У зв’язку з цим невідкладного вирішення вимагають питання фінансування та матеріально-технічного забезпечення таких прокуратур за рахунок Генеральної прокуратури. Нагальною є потреба зміни правового статусу військових прокурорів та слідчих, вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням їх житлом.
     Здійснення таких заходів потребує комплексного підходу та змін у законодавчому регулюванні діяльності прокуратур, на які покладається нагляд за додержанням законів у військових формуваннях.
      За підсумками роботи колегії прийнято рішення про ліквідацію у структурі органів прокуратури України військових прокуратур (після прийняття відповідних змін до чинного законодавства) та утворення спеціалізованих прокуратур з нагляду за додержанням законів у військових формуваннях.
     Міністр оборони України підтримав прийняте колегією рішення.»




О том, почему именно сейчас было принято решение о ликвидации военных прокуратур, существует несколько версий. По одной из них, все дело в том, что новый (язык не поворачивается сказать) министр обороны Дмитрий Саламатин намерен в рекордные сроки окончательно распродать все имущество украинской армии и ему абсолютно не интересно не только «кормить» военных прокуроров, но и иметь под боком 400 разбирающихся в криминальных «темах» людей. Куда проще структуру расформировать, передать дела армейские в ведение гражданских прокуроров, которых, во-первых легче купить, а во-вторых, которые не разбираются в специфике армейской жизни.

Впрочем, об этом расскажут сами военные прокуроры, наиболее яркие сообщения которых мы решили перенести из комментариев в этот материал. Судя по сообщениям, военные прокуроры намерены бороться за свое ведомство и доказывать нелепость принятого на коллегии решения. Не уверены, что в нынешней ситуации это получится, но стремление это достойно уважения и поддержки. Может быть, как это фантастично не звучит, но армия сможет изменить будущее Украины?

Станислав Речинский, «ОРД»

Приложение:

«Ветеранам за обращение большая благодарность! Но, думаю, что оно не повлияет на решение, которое скорее всего уже принято ”сильными мира сего”.

Объясняю тем, кто не имеет понятия чем же все таки занимается военная прокуратура:

Во-первых,хочу развеять мнение тех, кто думает, что в Украине все очень мирно и стране не грозят конфликты (пусть даже и локальные)! А как ведут себя люди при военных действиях, пусть даже те, которые находятся на государевой службе, и как ведет себя военные прокуроры можно понять из докладной записки ВП Витебского гарнизона военюриста 3 ранга ГЛИНКИ (июль 1941 года). Полный текст не нашел, но на этом форуме(http://forum.exler.ru/arc/lofiversion/index.php/t167882-250.html)почти полная версия.

Во-вторых, давайте не будем забывать про неуставные отношения в войсках, которые в принципе искоренить полностью невозможно. В целом, все нормально воспринимают эту порочную практику наведения порядка. Возможно это потому, что в нынешнее время, благодаря работе военной прокуратуры, неуставные взаимоотношения, которые повлекли тяжкие последствия, встречаются крайне редко. Но если взглянуть на статистику 90- начала 2000-х годов, то в среднем в каждом гарнизоне в год на почве неуставных отношений совершалось от 3 до 5 самоубийств, от 5 до 15 случаев с тяжкими последствиями (незнающим объясняю — это когда люди становятся инвалидами: отбитые селезенки, почки, утрата зрения, конечностей, потеря осязания окружающей среды и т.д.). Чтобы понять о чем я говорю, нужно представить на месте таких потерпевших близких нам людей, не дай Бог, конечно! И не только в этом дело. В неуставных взаимоотношениях кроется более глобальная проблема. Не стоить объяснять как может повести себя солдат, совершивший самовольное оставление части с оружием в руках на почве указанных ”неуставняков”, и сколько может быть жертв, заметьте в том числе и мирного населения…
А теперь подумайте будет ли волновать человека, который не имеет понятия о данном предмете в силу того, что он не сталкивался с военной службой ”в плотную”, судьба этих людей.

В третьих,органами военной прокуратуры за прошлый год в государственный бюджет ”возмещено” почти в 8 раз больше средств, чем потрачено на их обеспечение. И эта цифра не включает в себя возвращенные из незаконного владения земли и здания.

И это далеко не все…»







«Вся нынешняя шушера ЭТОГО боится: ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА ВОЕННОГО ПРОКУРОРА ВИТЕБСКОГО ГАРНИЗОНА О РЕЗУЛЬТАТАХ ПРОВЕРКИ ПРАВОВОЙ И ОБОРОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В ГАРНИЗОНЕ

5 июля 1941 г. Совершенно секретно

Военному прокурору Западного фронта диввоенюристу РУМЯНЦЕВУ Копия: Главному военному прокурору НОСОВУ

Доношу, что по Вашему приказанию в г. Витебск прибыл в ночь на 1 июля и тут же связался с обкомом партии, облисполкомом, УНКВД. Утром нашел последнее и приступил к работе. Связавшись с начальником гарнизона, комендантом города и войсковыми частями, стал заниматься расследованием дел о военнослужащих и военнообязанных. Всего на 5-е июля мною передано было 29 дел [в Военный Трибунал]. В производстве имеются еще незаконченные дела, и каждый час поступают все новые и новые. <…> 3-го июля было рассмотрено В[оенным] Т[рибуналом] 7 дел, 4 июля было предварительное заседание, а на 5 июля назначено к слушанию 10 дел, из 7 приговоров [3-го июля] есть 2 расстрела и 5 приговоров с рассрочкой приговора. Кроме того в В[оенной] П[рокуратуре] было рассмотрено несколько десятков материалов на 30-40 задержанных, в действиях которых не было состава преступления, и этих лиц препроводили в горвоенкомат для направления в войсковые части. Вчера, 4 июля, мною арестован и предан суду ВТ [бывший] начальник тюрьмы Глубекского района Вилейской области, ныне начальник Витебской тюрьмы, сержант госбезопасности, член ВКП(б), который 24 июня вывел из Глубекской тюрьмы в Витебск 916 осужденных и следственно-заключенных. По дороге этот начальник тюрьмы ПРИЕМЫШЕВ в разное время в два приема перестрелял 55 человек, а в местечке около Уллы, во время налета самолета [противника] он дал распоряжение конвою, которого было 67 человек, перестрелять остальных, и было еще убито 65 [человек]. В этих незаконных расстрелах он сам принимал участие с револьвером в руке. Свои действия объясняет [тем], что якобы заключенные хотели бежать и кричали: ”Да здравствует Гитлер!” Среди этих заключенных было около 500 [осужденных] по к[онтр] р[еволюционным] преступлениям и 400 осужденных по имущественно-бытовым преступлениям, в том числе и по Указу от 26 июня 1940 года. Это дело завтра передадут [в] ВТ [с обвинением] по ст[атье] 180 п[ункт] ”б” У[головного] К[одекса], очевидно, [в последующем] будет расстрел. Прошу Вашего согласия. По его [Приемышева] заявлению <…> было перестреляно 714 заключенных. Нами по личным делам установлено, что среди этих заключенных более 500 человек являлись подследственными, и несмотря на это без всяких оснований они все же были незаконно перестреляны. Начальник Управления НКВД по Витебской области тов. МОТАВКИН и Зам[еститель] Наркома НКВД Белоруссии тов. ПТАШКИН сейчас меня просят, чтобы я этого ПРИЕМЫШЕВА освободил от судебной ответственности. Такое поведение этих лиц считаю возмутительным.

Мною получено сообщение, что начальник заградительного отряда Н[ародного] К[омиссариата] О[бороны] — интендант 1 ранга МЫСЛОВ расстрелял без суда и следствия народного судью Толоцинского района тов. АБРАМОВИЧА за то, что последний, получив оружие от НКВД как активист района, стал его разбирать и чистить и произвел нечаянно выстрел в потолок у себя в кабинете. Обком партии требует от меня ареста этого МЫСЛОВА и предания его суду ВТ. Прошу Вашего согласия на арест интенданта 1 ранга МЫСЛОВА с передачей дела в ВТ по ст[атье] 180 УК.

Завтра в ВТ передам еще 10 заканчиваемых дел. ВТ гарнизона с работой не справляется. Пригласил к себе на помощь приписных3 — членов ВТ, они помогают. В связи с поступающими делами и вследствие неважного состава ВТ, работать мне приходится весьма много и в чрезвычайно трудных, тяжелых и напряженных условиях. Как видите, в ВТ на 6 июля будет уже передано 40 дел.

В отношении ВТ гарнизона сообщаю следующее:

Когда я приехал, то местные органы послали телеграмму в ЦК о создании ВТ. Это сообщение попало к тов. РЫЧКОВУ, который своей телеграммой назначил председателя облсуда тов. ГРИЩЕНКОВА председателем ВТ. Это старый судебный работник, но плохой трибунальщик в особенности в военное время да в боевой обстановке. Членами трибунала работают зам[еститель] председателе облсуда ИВАНЧЕНКО и член облсуда РУДЫЙ, [но] никто из них не знает военной работы и работы ВТ. К тому же они как судьи малоквалифицированны, поэтому с первых дней получились ляпсусы в работе ВТ, приговора низкого качества (прилагаю). Дела посланы в ВТ фронта тов. КЕДРОВУ и ОРЛОВУ. В них <…> не чувствуется политика и целеустремленность (7 приговоров от 3 июля). Причем три приговора по ст[атье] 170-в со сроком [наказания] 10 лет [заключения], в то время, когда санкция этой статьи только [до] 7 лет [лишения свободы]. Резолютивная формулировка приговоров также неправильная, в них указано — ”передовая линия огня”. Поэтому начальник гарнизона не может исполнить эти приговора, так как нет возможности осужденных вести под конвоем на передовую линию. В то же время нет указаний на возможность пересмотра приговора по ходатайству командования части за проявление [мужества осужденными] в боевой обстановке. Прощу дать указание ВТ [на пересмотр дел], так как эти приговора подлежат опротестованию.

<…>

Военный прокурор Витебского гарнизона военюрист 3 ранга ГЛИНКА

ЦАМО СССР. Ф. 208. Оп. 2524. Д. 2. Л. 8-12»







«ГП Украины решил сделать ”а как в России” — снять погоны с военных. Попросту — ликвидировать статус военнослужащих. Побудительные причины этого непонятны. Ликвидация выйдет стране в копеечку — надо выплатить выходное пособие офицерам, рассчитаться с невостребованными компенсационными выплатами (вещевое имущество и проч.) а также другие ликвидационные расходы. В результате — ломка, повторюсь, исправно работающей структуры. Ради чего? Чтобы утолить зуд реформаторства и в год выборов породить целый социальный слой недовольных?…»

 

«Все коллеги нас уже нет. Нет погон, нет военной прокуратуры. Большинством голосов коллегии Генеральной прокуратуры Украины принято решение о расформировании военных прокуратур и создании на их базе специализированных прокуратур, которые будут замкнуты на области. Полностью ликвидируются военные прокуратуры Центрального, Западного, Южного регионов и ВМС Украины в срок до 1 ИЮЛЯ 2012 ГОДА. Уже сегодня в новостях об этом будут говорить на ИНТЕРЕ.»

 

 

«А почему вопрос о ликвидации так скоропостижно решился!? И это как раз в то время, когда новый топ-менеджер по военным (МОУ) распустил старый комитет по закупкам, а новый будет создан только через неделю??! Страшно ВАМ расхитители государственной собственности? Господа, Вы как хотите, а лично я на ту строну забора еще парочку вредителей отправлю до ликвидации!!!»

 

«Начальником главка надо было ставить Голомшу. Реальный дядька,аж зауважал его последнее время, хотя он и пиджак. До последнего отстаивал систему, к кому только не ходил.»

 




«На фоне Голомши інші прокурори регіонов виглядали суцільними безвідповідальними обостявшимися козлами. найбільше морячок. мабуть відчуває перспективи.»

 




«Да, Голомша реально боролся, и несмотря на то, что к военным делам раньше отношения имел немного, быстро вник, разобрался, организовал во время кадрового голода. В отличие от ГУВПшников не боится выразить свою точку зрения. Уважаю. Больше бы таких руководителей, может жили бы по другому.»

«ЧП ”Специализированная военная прокуратура”

Прайс-лист 1. отказ по неуставняку — 500 доларов 2. отказ по хищению военного имущества в крупных размерах — 1000 долларов 3. отказ по хищению военного имущества в особо крупных размерах — 2000 долларов 4. отказ по злоупотреблению служебным положением — 3000 долларов 5. отказ по реализации военного городка - ДЖЕК-ПОТ»







«Пенсионер ВП Петровский Игорь

Читал все комменты. Наржался. Бывшие коллеги рулят. С чувством юмора у военных прокуроров всегда все было хорошо. Не боюсь писать свое имя, поскольку отбоялся свое до пенсии. Теперь серьезно. Из комментирующих много людей, которые вообще НИКАКОГО понятия о службе в ВП не имеют, вот и плюются говном, кто больше в рот наберет. После пенсии я поработал и в гражданской прокуратуре областного уровня. Могу с полной ответственностью сказать. Военные прокуроры всегда пахали больше, хотя во многом эта работа просто придумывалась некоторыми идиотами из ГУВП, которые над своими погонами тряслись. Я в ВП начинал службу в 1994 бородатом году, когда отказняки писали по переломанным челюстям и носам, не говоря уже о более простых неуставняках. Не хватало ни времени, ни людей расследовать и до суда доводить. Суициды были чуть-ли не каждую неделю: по одному на гарнизон. Кто-нибудь помнит это время? Сравните это с состоянием в армии теперь. С полной ответственностью могу сказать, что без военной прокуратуры мы бы и дальше в гробах самострелов домой отправляли. В органах ВП волосатиков всегда было на порядок меньше, чем в гражданской прокуратуре. Именно подпитка военными юристами из войск позволяла военной прокуратуре не вкатываться в состояние закрытого семейного клана. И простые ребята попадали туда служить. И служили хорошо. Сейчас очень грустно становится, когда подумаю о том, как придется пробиваться в гражданскую прокуратуру уволенным из ВП ребятам. Поверьте, я знаю, о чем пишу. Тем, у кого уже есть пенсия тоже не легче. После 1 октября 2011 года пенсионеры при приеме на работу в прокуратуру потеряют пенсию на время службы в прокуратуре. Придется выбирать — или нормальная пенсия, или зарплата. Перевода в гражданскую прокуратуру с военной службы не предусмотрено. Я уже не говорю, что о получении квартир в гражданской прокуратуре, не считая, конечно ОТДЕЛЬНЫХ категорий руководителей, уже ДАВНО забыли. Так что, кто квартир за время службы в ВП не получил, видимо, уже не получит… Короче, наблюдаю сплошное покращення. А всем офицерам ВП — мое уважение и пожелание удачи в устроении своей жизни на гражданке. Не вешайте носа.»

 

«Задание по оружию исполните так,чтоб аж шуба завернулась, не верьте формальным командирским актам инвентаризаций и внутренних проверок,переройте лично все склады и арсеналы, загляньте в каждый ящик,даже опломбиролванный, сверьте с пономерным учетом,на многих танках и бмп вместо пусковых установок -перекрашенные учебные или муляжи, в комплектах ЗИП танков ,бтр и бпм должен быть запасной ствол к пулемету 7,62мм ПКТ их нет еще со времен СССР — ушли к охотникам.Дерзайте!»

 

 

«Есть предложение, которое Мы намерены воплотить в реальность с Вашей помощью, коллеги! Необходимо создать Всеукраинскую общественную не прибыльную организацию, в которую войдут те, кто имел какое-либо отношение к ВП. Может хоть с ее помощью удастся как-то исправить ситуацию. В некоторых странах Европы (Польша) такие организации действуют. Возрождение военной прокуратуры в Польше, как раз заслуга такой организации. Пишите предложения на grs1.1982@ukr.net. Заранее спасибо.»

 

«Согласен с ”колегой”, если етому государству с нами не попути, то мы еще покажем что на самом деле ето нам с ним не попути. Офицеры которые прошли бессонные ночи с уголовными делами, что б закончить дело ”до конца месяца”, сутками утюжили части, полигоны у другие обьекты, что б нарыть ”дело”, годами невидели отпусков, ради ”показника”, которые знают что тако честь, достоинство, дисциплина, которые служили в ВП поняли что в юриспруденции главный принцып ”побеждает тот, кто больше знает, читает и работает над собой” вполне реализуруют себя и на гражданке…»

 

 

«Полностью поддерживаю Дмитрия. Господа, если у больших руководителей в нынешнее время фактически связаны руки(Могут не переназначить и т.п.), если большинство из нас не готово рискнуть реально выступить против данного решения в силу боязни за место службы (это нормально), Но нас от остальных отличает умение находить нестандартные выходы из ситуаций. А по сему, предлагаю (сам во всяком случае точно буду действовать в этом направлении) использовать рычаги влияния на общественное мнение, коими, как я считаю, являются общественные организации и четвертая ветвь власти. Через них (если больше нет через кого) можно представить высшим чинам государства свое виденье реформирования военных прокуратур. Именно реформирования, а не ликвидации.

Для этого необходимо разобраться в том, чего именно хотят от данного РЕФОРМИРОВАНИЯ.

Так, как нам с Вами этого не сообщают, то нужно рассмотреть возможные варианты и, соответственно, пути их логического разрешения. Как я понимаю, причиной принятия данного непопулярного решения, исходя из услышанного, является: 1- финансирование за счет МО Украины, 2- обеспечение жильем за счет МО Украины,3- присвоение воинских званий МО Украины, не так ли.

КОМПРОМИССНОЕ РАЗРЕШЕНИЕ:

1- перевести финансирование военных прокуратур за счет бюджета ГПУ возможно и без лишения военных прокуроров и следователей статуса военнослужащих. (В любом случае придется вносить изменения в законодательные акты, почему их не внести именно таким способом) По средним подсчетам это сэкономит государству около 120 млн. грн. (выходная помощь, оформление новых печатей, бланков, внесение изменений в официальные документы, и т.д.. То есть, анализируем: государство экономит 120 млн. грн. (это минимальный подсчет, без учета возможных судебных решений, которые, как мы понимаем могут увеличить данную суму как минимум в 2 раза)и достигну сама цель — военная прокуратура переходит на финансовое обеспечение в ГПУ.

2- таким же способом можно перевести и обеспечение офицеров и работников жильем на ГПУ. Хотя это, как я считаю, бесполезно. Однако, если в этом проблема, то почему бы нет. Проблема возникнет в законодательном оформлении данного перевода. Оптимальным будет равномерная целевая закупка такого жилья с последующим распределением его (на стадии закупки конечно) по гарнизонам. Многого это не сэкономит, но позволит оптимально реализовать права военнослужащих и работников прокуратур, не поставив их в зависимость от политической игры местных властей, которую мы имеем на сегодняшний день. К данному выводу я пришел, анализируя получение квартир гражданскими коллегами. (Пример: чтобы город распределил квартиры прокуратуре, необходимо с мэром найти какой-то компромисс) Лично я, придерживаюсь мнения, что действующая система распределения жилья для органов военной прокуратуры мене ставит их в зависимость от поднадзорных объектов, нежели территориальных прокуроров от своих поднадзорных.

3- Основной вопрос. Много рассказывать как его разрешить — бессмысленно. Достаточно посмотреть как этот вопрос разрешен в СБУ, ГПС, ВВ и. т.п.. Таким образом, если вносить изменения в законодательные акты, а без них в любом случае не обойтись, то достаточно определить, что офицерам военной прокуратуры воинские звания присваиваются Первым заместителем Генерального Прокурора Украины (до подполковника юстиции, например) и Генеральным Прокурором Украины (до полковника юстиции включительно)по представлению соответствующего прокурора региона или ВМФ. (генерал — соответственно Президентом Украины по представлению ГПУ) На этом придет конец ”коварной зависимости” военных прокуроров от МО Украины.

Подведем итог: государство экономит существенные денежные средства, система полностью меняет свое обеспечение, но остается в то же время неизменной и продолжает полноценно работать, все сотрудники остаются на своих должностях (последнее подчеркиваю).

Почему бы не таким образом разрешить данную ситуацию. Буду признателен если представите свои варианты концепции реформирования военной прокуратуры. grs1.1982@ukr.net»

 




«Роман предлагает реальные способы решения вопросов, поставленных на коллегии Генпрокуратуры. В то же время, боюсь, это противоречит интересам определённых политиков: http://hvylya.org/news/exclusive/20417-novyj-ministr-oborony-ukrainy-speshit-ras prodat-armiju.html

 




«МО Украины — должность, которую может занимать человек, имеющий гражданство Украины, которое исключает любое иное гражданство. Данных о том, что Саламатин отказался от гражданства РФ нигде не не были опубликованы, или умышленно скрыты?. Соответственно имеются основания для проведения прокурорской проверки, не так ли, результатом которой может стать и назначение нового МОУ. С нас еще никто не снимал полномочий на проведение таких проверок. Жаль только одного — это не мой поднадзорный объект!»




«Неужели Ты не понимаешь, что мы им просто мешаем все, что еще осталось распиздить и распродать. Поэтому они нас кончают. Ссылку на задачи нового ”министра обороны” уже тут приводили. И ГПУ, и повыше все о нас знают и ходить к ним бестолку. Голомша ходил, толку от этого? Они хотят посадить нас на маленькую зарплату, чтоб мы стали сговорчивые как наши гражданские коллеги, чтобы брали на лапу и молчали в тряпочку. Они не понимают одного: кто выжил в этой системе в конце девяностых (когда мы получали меньше чем командир взвода и выживали за счет пайка) и не скурвился, того просто так подсадить на ”иглу” не получится. А первые кто помагает нас кончить это наше доблестное ГУВП, которое последние недели только и думало, как же самим выжить, пусть даже за счет свих. Да че говорить, там офицеров почти не осталось, одни гражданские крысы кругом. P.S.Вопрос на засыпку: А ваши материалы ГУВП не гробило, когда на горизонте начинали маячить киевские комерсы, приближенные к МОУ? Я думаю, Вы знаете ответ.»

 

«Я уверен, что в понедельник Регионы сделают вид, что ничего не произошло! Скажут, это только слова и решение коллегии, а также голоса Генерального и его друзей областников — это только слова и ”они для нас ничего не значат”!!!))). Надо иногда снимать очки, выключайте свою наивность. Руководители, если Вы еще у руля, думайте, как людей спасать будите, это в первую очередь Ваша ответственность как командиров.»




«Мне сегодня рассказали как ”наши” командиры ликуют от услышанной информации о ликвидации военных прокуратур. - ”Наконец-то, а то жить не давали”. Конечно не давали, так как всячески присекали его начинания, что-то спизд….ть, ”Палок” навешали. Так кому же такое пондравиться. Могу представить что в высших эшелонах Минобороны начнется, если на местах такой праздник — Руки им развязали…. ХЕР ИМ, еще пару палочек надо им на последок повесить, чтоб не повадно была, и забрать его с собой на дембель…… Так и сделаем, тем более что информация есть!»

Портновське правосуддя (закінчення)

antiraiderukr 02.03.2012 в 12:42

Вершиною портновського правосуддя є проект нового Кримінально-процесуального кодексу України, який – у цьому можна не сумніватись – дуже скоро буде прийнятий більшістю карток народних депутатів. Власне, обговорювати цей законопроект сенсу немає ніякого – на зміст нового КПК ніяке обговорення не вплине. Натомість є сенс обговорити наслідки його запровадження. А вони будуть для більшості населення приголомшливими, оскільки прийняття КПК України в новій редакції потягне за собою перерозподіл грошових потоків на ринку замовних судових рішень та остаточне знехтування прав і законних інтересів незаможних учасників кримінального судочинства, насамперед – потерпілих від злочинів.

 

Цілком природне запитання – як можна приймати новий Кримінально-процесуальний кодекс, не реформувавши кримінальну юстицію? – повисає в повітрі. Очевидно, що ні про яку реформу, насправді, не йдеться, оскільки ніхто не збирається навіть визначатись із місцем серед гілок влади Прокуратури України – чи то буде вона й надалі четвертою гілкою, як зараз, чи то буде віднесена до виконавчої влади, як це прийнято в європах, чи то зарахована до судової влади, як пропонував колишній Генеральний прокурор Медведько.

 

Про яке реформування кримінальної юстиції може йти мова, якщо така реформа мала б розпочатись зі скасування радянського Кодексу України про адміністративні правопорушення з віднесенням до сфери кримінального провадження тих адміністративних правопорушень, за вчинення яких може бути призначене стягнення у вигляді адмінарешту? А, між тим, саме такою є позиція Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» ще в 1976 році Європейський суд зазначив, що в суспільстві, в якому діє принцип верховенства права, покарання у вигляді позбавлення волі віднесені до «кримінальної» сфери. Це правило зберігає свою чинність й у випадку, коли позбавлення волі є лише альтернативною формою стягнення, поряд із більш м’якими, наприклад, штрафом («Вебер проти Швейцарії», «Деміколі проти Мальти»).

 

Та й справи про адміністративні правопорушення, за які може бути призначено стягнення у вигляді конфіскації грошей, товарів, транспортних засобів тощо також, очевидно, слід віднести до сфери кримінального судочинства.

 

Ну і, головне, будь яке реформування правоохоронної та судової системи може розпочатись лише після розробки та прийняття нової концепції кадрової політики. Бо який сенс приймати нові процесуальні кодекси, якщо здійснювати судочинство будуть люди, що придбали суддівську мантію за кругленьку суму й які тепер намагаються відшкодувати свої витрати за рахунок учасників процесу?

 

Насправді новий КПК покликаний, передусім, забезпечувати поживою харчовий ланцюжок суддівської вертикалі. Судді роками з заздрістю поглядали на співробітників прокуратури, які традиційно «знімали вершки», контролюючи стадію порушення кримінальних справ та досудового слідства. Радість обдирати заможних клієнтів перепадала, здебільшого, прокурорам і до суду потрапляли кримінальні справи лише тих горопашних, у кого або не було коштів відкупитись, або кого треба було відправити за ґрати з політичних міркувань. Саме цим і пояснюється феноменально малий відсоток виправдовувальних вироків українських судів.

 

Звісно, передача на розгляд судам питань про арешт підозрюваних чи обвинувачених, та, особливо, запровадження судового порядку оскарження постанов про порушення кримінальних справ істотно поліпшили матеріальний добробут суддівського корпусу. А зовсім скоро верхівка суддівської вертикалі, що перебуває наприкінці харчового ланцюжка, взагалі отримає нагоду очолити списки олігархів. Оскільки головна ідея чергового портновського витвору – відсторонити незаможних громадян (тобто більшу частину населення) від можливості захищати свої права, свободи та законні інтереси в кримінальному процесі – щоби не плутались під ногами суддів і не заважали обдирати, як липку, заможних громадян.

 

Зроблено це в дуже простий спосіб. Проект нового КПК, по-суті, забороняє представляти інтереси фізичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесу (обвинувачених, підсудних, засуджених, потерпілих, свідків і т.д.), безплатно. Якщо, наприклад, потерпілий від злочину не зможе особисто прийти в суд або потребує допомоги при спілкуванні з прокурором, слідчим чи суддею, то він має наймати спеціально уповноваженого представника корпорації «Правосуддя» — адвоката, який за сто доларів сходить за нього в суд і здасть у канцелярію клопотання чи заяву. А якщо грошей в потерпілого немає – на хер з пляжу.

 

Щоправда, Конституція України дотримується іншої точки зори. Цитуємо:

 

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

 

Отже, інститут адвокатури існує в Україні лише як одна з гарантій реалізації права громадян на захист та отримання правової допомоги – не більш того. Окрім того, юридична допомога – це не синонім правової допомоги. Остання – значно ширша, оскільки йдеться про допомогу в реалізації або захисті усього спектру прав і свобод громадянина. Але керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України Андрій Портнов має іншу точку зору, яку він неодноразово проголошував: громадяни мають право вступати в процесуальні відносити з судом тільки за платного посередництва адвокатів. І ніяк не по-інакшому. А тому проектом КПК України передбачається, що в якості захисника обвинуваченого/підозрюваного/ засудженого, свідка чи представника потерпілого можуть допускатись виключно особи, що мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. Тобто, які є членами корпорації «Правосуддя» й заробляють тим, що отримують від клієнтів гроші за надання юридичної допомоги: реальної або примарної.

 

А це означає, що обговорювати чесноти майбутнього Кримінально-процесуального кодексу України не має сенсу. Якщо би навіть інші його положення відповідали б ідеалам правової держави, вони все однаково будуть недоступними для більшості населення зубожілої країни.

 

Право мати право

 

Треба сказати, що навіть радянське кримінально-процесуальне право, яке аж ніяк не належало до взірців лібералізму, не встановлювало таких драконівських обмежень щодо участі в кримінальному процесі захисників або представників. Радянський КПК монополізував за адвокатами право бути захисниками підозрюваного/обвинуваченого виключно на стадії попереднього слідства. Як тільки справа передавалась до суду, до захисту допускались близькі родичі підсудного, а також – будь які інші громадяни за рекомендацією громадської організації чи підприємства, на якому працював підсудний («громадські захисники»).

 

При цьому й близькі родичі, і громадські захисники користувались усіма процесуальними правами захисника-адвоката. Були випадки, коли в незалежній Україні суди виносили виправдовувальні вироки по кримінальних справах, де захист здійснював виключно громадській захисник. Більш того, саме тому суд і виправдовував підсудного, що громадський захисник не належав до корпорації «Правосуддя» і міг собі дозволити розвалювати обвинувальний висновок, не турбуючись відносинами з прокурором.

 

Що ж стосується потерпілого від злочину, то він на будь-якій стадії кримінального провадження міг запрошувати для представництва своїх інтересів будь-яку людину на власний розсуд.

 

Зрозуміло, що після прийняття в 1996 році нової української Конституції з’ясувалось, що вимога допускати до захисту на стадії попереднього (нині – досудового) слідства виключно адвоката є неконституційною. Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2000 №13-рп/2000 у знаменитій «справі Солдатова» було встановлено:

 

«Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року (стаття 2). Це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тобто особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб держава бере на себе обов’язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.

 

Отже, положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи».

 

Це рішення КСУ було половинчастим. Конституційний Суд не наважився оголосити очевидну річ: Конституція України, проголошуючи, що людина є вільною у виборі захисника своїх прав, не містить ніяких застережень щодо його фаху чи рівня освіти. Тому обмеження в допуску захисників мають бути мінімальними й загальноправовими: наявність повної дієздатності та відсутність судимості.

 

Але, оцінюючи це рішення Конституційного Суду, треба взяти до уваги, що на той момент в Україні були трохи іншими суспільні реалії. По-перше, у 2000 році діяла редакція Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», згідно з якою професійна діяльність з надання юридичної допомоги ліцензувалась. Ось тому й виникла фраза про «фахівців у галузі права». А, по-друге, у ті часи існував інститут громадських захисників, передбачений Кримінально-процесуальним кодексом. Отже, по суті, у рішенні КСУ йшлося про те, щоби допускати приватнопрактикуючих юристів, які не є адвокатами, до участі в кримінальних справах у якості захисників ще на стадії попереднього слідства.

 

Також Конституційний Суд наголосив на тому, що суспільство зацікавлено в ліквідації монопольного становища адвокатів як захисників у кримінальному процесі та справах про адміністративні правопорушення:

 

«Згідно з положеннями частини третьої статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Закріплення лише за адвокатами права на здійснення захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права».

 

Але ситуація змінилась вже за кілька місяців. Розпочалась «мала судова реформа» і активісти ринку замовних судових рішень, який тоді тільки народжувався, перш за все, домоглись скасування інституту громадських захисників. А в 2003 році Пленум Верховного Суду України під головуванням Василя Маляренка прийняв вікопомну Постанову №8, яка вимагала від суддів не виконувати рішення Конституційного Суду України й відстороняти від участі в розгляді кримінальних справ тих захисників, хай навіть вони мають звання доктора юридичних наук, які не отримали адвокатського свідоцтва.

 

Щоправда, ця Постанова Пленуму ВСУ не породжує жодних наслідків для органів слідства й прокуратури. Тому так і виходить, що суддя Печерського райсуду Кірєєв, виконуючи Постанову №8, відсторонив народного депутата Власенка (адвокатське свідоцтво якого призупинено на час виконання депутатських повноважень) від захисту підсудної Тимошенко, а слідчий СБУ без жодних проблем допустив його захищати обвинувачену Тимошенко по іншій кримінальній справі.

 

Мотиви керманичів ринку ЗСР, які так заповзято вболівають за монополію адвокатів, є очевидними. Адвокат у силу своєї професій – це посередник між громадянами та суддями-прокурорами-слідчими. Він – вільний чи невільний член корпорації «Правосуддя». Відносини між суддями й адвокатами, здебільшого, зводяться до принципу: «клієнт приходить і уходить, а ми залишаємось», а цілі повністю співпадають – заробити на клієнтові копійку. Тому нормально функціонувати ринок ЗСР може лише в тому випадку, якщо до нього не будуть допускатись в якості захисників «сторонні люди», які є некерованими, можуть розвалити замовну кримінальну справу або в інший спосіб завдати прикростей судді чи прокуророві.

 

Навіть якщо адвокат не стане умовляти обвинуваченого взяти на себе злочин, який він не скоював (для іноземців це дико звучить, але в України адвокат – перший помічник перевертнів у погонах і колядників у мантіях), він все однаково у переважній більшості випадків мовчазно спостерігатиме за брутальним порушенням прав його довірителя. Бо адвокат – дуже залежна людина й лише самі високооплачувані з них, а також адвокати з числа публічних персон, можуть собі дозволити здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до свого професійного сумління.

 

Але тепер Андрій Портнов вирішив поставити остаточну крапку: хай та Конституція стверджує все, що завгодно, але до участі в кримінальних справах не тільки в якості захисників обвинувачених чи підсудних, але навіть у якості представників потерпілих, зовсім скоро будуть допускатись виключно ті, хто придбав перепустку на ринок замовних судових рішень під назвою «Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю».

 

Чергове покращення

 

А тепер уявімо собі, наприклад, бабцю з села, хату якої «обчистив» зловмисник, батьків, що втратили з вини п’яного водія єдину дитину, чи скаліченого міліціонерами студента. Якщо за їх заявою буде порушена кримінальна справа й вони будуть визнані потерпілими, новий КПК заборонить їм запросити до представництва своїх інтереси грамотного сусіда, родича чи юрисконсульта з роботи. Зовсім скоро людина, яка постраждала від злочину і в якої, можливо, злочинці відібрали останнє, для захисту своїх прав буде змушена шукати гроші, щоби найняти колегу Портнова.

 

Скільки грошей треба? – Ну, тут по ситуації. Поганий адвокат візьме 500 доларів, пару разів походить з довірителем на слідчі дії, після чого зникне. Хороший буде ходити стільки, скільки треба, але за умови, ясна річ, вчасного отримання гонорарів. Хороший адвокат у Києві бере 100 доларів за годину роботи за умови попередньої оплати не менше, ніж за 10 годин. Звісно, є винятки. Бувають ситуації, коли адвокати безкорисно ведуть справи виключно з міркувань громадянського обов’язку чи вражені побаченою несправедливістю, але таке трапляється дуже й дуже нечасто.

 

У багатьох читачів (як і в автора), є неповнолітні діти. Не приведи Господи –від цього ніхто не застрахований – ваша дитина постраждає від чиїхось злочинних дій. Шановні батьки, майте на увазі, що захищати інтереси свого неповнолітнього сина чи доньки після прийняття портновського КПК Ви не зможете. Натомість для цього будете змушені шукати гроші на адвоката. При цьому все однаково всю основну роботу – написання скарг, заяв, клопотань, цивільного позову, збір довідок, біганину по інстанціях – доведеться робити самим.

 

Інший варіант: громадянина викликають у міліцію, хочуть допитати в якості свідка. Якщо цей громадянин прийде сам, то цілком імовірним є наступний розвиток подій: у міліції йому надягнуть протигаз на голову й будуть бити до тих пір, доки він не визнає себе винним у скоєнні десятка «висяків» у районі. У принципі, свідок може запросити з собою захисника його прав. Але – запевняє нас видатний юрист сучасності Андрій Портнов – виключно адвоката. Або поганого за 100 доларів одноразово, або хорошого за 100 доларів за годину. Тут Андрій Володимирович, спасибі йому, залишає можливість вибору.

 

Ще гірша ситуація з захистом прав обвинувачених. Ну де людина, затримана серед глупової ночі, візьме адвоката? Якщо навіть їй дадуть можливість зателефонувати – чи багато українців тримають у записнику номер телефону власника свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю? Але доля «нищебродів» Портнова не цікавить. Андрій Володимирович вперто не хоче розуміти, що причина катування в міліції одна – невиконання в державі вимог статті 59 Конституції України. Переважна більшість населення просто неспроможна найняти адвоката, а члени сім’ї, батьки, родичі, друзі чи навіть знайомі юристи, але без адвокатського свідоцтва, до захисту не допускаються.

 

Звісно, Портнов може заперечити: мовляв, якщо підозрюваний чи обвинувачений вимагає адвоката, але не має грошей на його оплату, то слідчий зобов’язаний винести постанову про призначення «безплатного» адвоката, праця якого буде оплачуватись з державного бюджету. Дійсно, така можливість була завжди передбачена Кримінально-процесуальним кодексом – хоч за часи УРСР, хоч зараз. От тільки цікаво мені, а як часто сам адвокат Портнов брав участь у кримінальних справах безплатно? Бо я не хочу навіть розповідати, про те, як працюють безплатні адвокати. Хоча б тому, що слідчому простіше дати обвинуваченому по зубах, ніж марнувати папір на таку постанову.

 

А захист прав засуджених? Чи знає Портнов, яка кількість народу засуджена до довічного ув’язнення за злочини, які вони не скоювали? – Напевно, ні. А мені доводилось неодноразово стикатись із ситуаціями, коли у «вбивці» — неспростовне алібі, а всі докази вини – це заляпана кровавими плямами явка з повинною. Де ці люди, приречені померти за ґратами, візьмуть гроші на те, щоби оплачувати роботу адвоката, пов’язану з клопотами по перегляду вироку? Зараз вони ще можуть видати довіреність на близького родича, щоби той скопіював у суді, який постановив вирок, матеріали справи чи отримав потрібну довідку. Але за новим КПК ув’язнений для цього повинен буде наймати невідомо в який спосіб і невідомо за які гроші адвоката.

 

Олексій Святогор з «України кримінальної» порахував, що в такому випадку в Україні, де зареєстровано лише 30 тисяч адвокатів, почнеться процесуальний колапс, оскільки захисників на всіх не вистачить. Пан Святогор помиляється: ніякого колапсу не буде. У людей просто немає грошей на те, щоби наймати адвокатів, натомість засуджені, свідки та потерпілі залишаться взагалі без будь-якої допомоги.

 

Запевнення Портнова, що лише адвокати здатні кваліфіковано захищати права громадян, породжує наступне запитання: а чому б не заборонити громадянам захищати себе самостійно в разі, якщо вони не мають адвокатської «корочки»? І ще запитання: а що заважає призначати адвокатів державним коштом не замість захисника, обраного громадянином, а поряд із таким захисником? Припустимо, обвинувачений, підсудний, потерпілий чи свідок обрали собі захисника на власний розсуд з числа неадвокатів, а слідчий або суддя бачить, що такий захисник надає допомогу не дуже грамотно. То чому б не призначити ще одного захисника – з числа адвокатів – з оплатою їх роботи державним коштом? І Портнова б порадували, і Конституцію б не порушували.

 

Відповідь є очевидною. Тому що ідеологів портновське правосуддя цікавлять права та свободи лише певної категорії людей – тих, хто має гроші, щоби заплатити за захист своїх прав і свобод. А що стосується незаможних громадян, то після прийняття нового КПК України їм буде залишено тільки одне безплатне право – право взяти штурмом Адміністрацію Президента та повісити всіх цих ідеологів на ліхтарях.

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Андрей Портнов: «Мы не пошли на компромисс с правоохранительными органами»

antiraiderukr 25.02.2012 в 11:44

О документе, важность которого сложно переоценить, корреспонденту ZN.UA рассказал руководитель главного управления по вопросам судоустройства администрации президента Украины Андрей Портнов, сыгравший роль локомотива в процессе разработки и принятия нового УПК.

— Проект нового Уголовно-процессуального кодекса, который создавался при вашем участии, вызвал широкую дискуссию. А как лично вы можете оценить его?

 — Нам выпала большая честь работать над этим документом. Юридическая команда, с которой мы трудимся, за последние годы разработала много законов, но если сложить все вместе взятое, что мы сделали в своей жизни, то это не будет равно и одному проценту от этой реформы. Это дело настолько большое, что второго такого может больше не быть. Автором и идеологом этого документа является президент Украины, а мы сопровождали этот процесс и осуществляли его менеджмент.

 За этим документом стоят сотни людей, которые годами работали над продвижением этих идей. Катализаторами принятия кодекса являются те, кто десятки лет критиковал существующее положение вещей и доносил свои мысли до общества в научных трудах и в средствах массовой информации, люди, столкнувшиеся с несправедливой государственной уголовно-правовой машиной, и те, кто ею управлял. Действующий закон устарел как для рядовых граждан, которые бывают потерпевшими или подозреваемыми, так и для государства, представленного правоохранительными и судебными институтами. Актуальными для нас являлись и мнения наших оппонентов, я имею в виду депутатов, вносивших альтернативные законопроекты. Очень важную работу в свое время проделали министры юстиции Николай Онищук, Роман Зварыч, Александр Лавринович, и руководимые ими группы, комиссии по вопросам демократии, международные структуры. Серьезный обмен опытом мы получили от департамента юстиции США и официальных экспертов Совета Европы. Именно благодаря их рекомендациям мы смогли диверсифицировать ответственность за конечный продукт с международными, официально назначенными экспертами. А окончательный результат мы ожидаем в начале марта от украинского парламента.

— Вы неоднократно говорили, что при разработке проекта УПК столкнулись с жесточайшим сопротивлением «людей в погонах». А каким образом это сопротивление выражалось? Кто-то лоббировал интересы правоохранителей в ВР?

 — Чтобы было понятно, расскажу, как проходила работа над этим документом. Постоянно нужно было находить баланс между существующей статистикой, международной практикой, рекомендациями европейских экспертов — с одной стороны и ежедневным общением с правоохранителями — с другой. А что мы имеем в текущем положении вещей? Советскую доктрину мышления, обвинительную идеологию, фрагментарное владение международной практикой и зачастую ошибочное представление об интересах государства и службы. Это не из злых побуждений. Многие добросовестно считали, что нельзя ничего менять, что они действуют правильно, и по-другому быть не должно. «Люди в погонах» очень боролись против состязательности процесса, прав адвоката, новой системы сбора доказательств. Еще их огорчало, что вводится жесткая процедура, не позволяющая применять меру пресечения в виде содержания под стражей.

 Как только проект кодекса, на стадии его передачи европейским экспертам, был открыт, мы сразу начали получать множество ценных указаний и предложений со стороны правоохранительных органов, судей, адвокатов, депутатов и других товарищей. Но ведь часто самое маленькое изменение, если на него пойти, может ввести дисбаланс в весь документ. Это очень трудно понять со стороны, и потому нужно ежедневно жить этой проблематикой. Последние полтора года мы жили статистикой, аналитикой, общением с лучшими международными специалистами. Мы прошли очень сложный и конфликтный путь, но не пошли на компромисс с правоохранительными органами и сохранили свою жесткую позицию. Решающую точку поставил президент Украины, который многократно лично проводил совещания с руководителями правоохранительных органов. Одно дело это открытые заседания рабочих групп, и совершенно другое, когда на уровень главы государства приходилось выводить пожелания правоохранительных органов, которые никак не синхронизировались с нашими законодательными инициативами и международной практикой.

— А в чем все-таки заключались их предложения?

 — Предложения были самые разнообразные. Особенно остро воспринимался отказ от дополнительного расследования: «Ну, как же так, теперь прокурор или следователь будет бояться передавать дело в суд, ведь он может в суде получить оправдательный приговор? Суд же не всегда понимает, что он постановляет. Как теперь работать?». Наш контраргумент такой: «В Украине всего 0,2% оправдательных приговоров. Это автоматически обозначает отсутствие справедливого правосудия».

— Отмена дополнительного расследования, безусловно, прогрессивное нововведение. Ведь ДР — это палочка-выручалочка для следствия. Что-то недоработали? Не страшно, суд вернет, доработаем. Следствие длится годами, люди годами сидят… И все же, есть одно «но»: наши доблестные органы так привыкли работать спустя рукава, что при отмене ДР вполне может случиться так, что множество преступников окажутся на воле только из-за ошибок следствия. Как с этим быть?

 — Отсутствие дополнительного расследования изменит мотивационное поведение следователя. Раньше он точно знал, что спорное уголовное дело, в крайнем случае, суд вернет ему же назад, а теперь он будет точно знать, что после оправдательного приговора по такому делу он сам может столкнуться со следователем.

 А насчет того, что люди годами сидят без приговора суда, я приведу вопиющий факт. Гражданка Бочоришвили, которая ранее работала следователем в органах УВД Одесской области и являлась капитаном милиции, была обвинена в совершении тяжкого преступления и около 11 лет содержалась под стражей без приговора суда! Только полтора месяца назад ей был вынесен приговор в виде 11 лет лишения свободы, почти столько, сколько она и провела в СИЗО. Она была задержана в 2001 году прокуратурой Одесской области. Через два года материалы по ее делу были выделены в отдельное производство и направлены судом на дополнительное расследование. Апелляционный суд Одесской области сначала приговорил ее к восьми годам заключения с лишением звания капитана милиции. Верховный суд в 2003 году исключил из приговора указание о лишении звания. В связи с этим приговор был отменен, а дело направлено на дополнительное расследование. Прокуратура закончила новое расследование и отправила дело в суд, а в 2004 году суд вновь отправил дело в прокуратуру на дополнительное расследование. С 2004 по 2011 это уголовное дело около десяти раз мигрировало из прокуратуры в суд и обратно с формулировкой «на дополнительное расследование». И вот 13 декабря 2011 года Верховный суд Украины огласил приговор — 11 лет. Я специально так подробно рассказал обо всех этапах этого дела. Оно очень показательно. Не берусь оценивать виновность этой женщины. Раз суд признал ее виновной и приговор вступил в силу, согласно закону она виновна. Но почему дело столько раз отправлялось на дополнительное расследование? Значит, кто-то неэффективно его расследовал. Кто за это ответит? Если человек виновен, он должен в установленные законом сроки получить приговор. А если человек невиновен, то почему он должен сидеть в тюрьме 11 лет без приговора суда, пока его дело футболят из одной инстанции в другую?

 Такой приговор не вызовет доверия у общества и не прибавит авторитета суду и правоохранительным органам. Этот пример я взял из собранной нами аналитики. Без этой аналитики, без статистики, было бы трудно доказывать необходимость реформирования.

— О чем еще говорят собранные вами данные? Говорят, у вас есть уникальная статистика…

 — Я уже говорил о том, что основной мерой пресечения у правоохранительных органов является содержание под стражей. Приведу цифры, которые меня очень удивили. В 2010 году в Конотопском суде Сумской области, Артемовском суде Луганской области и Харьковском районном суде Харьковской области судами удовлетворено 100% представлений следователей о взятии под стражу. Эту информацию в прошлую пятницу огласил Совет судей Украины, который по обращению президента Украины проверял реальное положение дел с содержанием людей под стражей. Что означает эта цифра — 100%? Это значит, что Конотопский суд является филиалом Конотопской прокуратуры, а Артемовский суд — филиалом Артемовской прокуратуры… Дальше — больше. В 2011 году в целом по Украине из 46 тыс. представлений об избрании меры пресечения в виде взятия под стражу судами удовлетворено 40 тысяч, т.е. 87%. А по продлению срока содержания под стражей (через два месяца после ареста) судами удовлетворено 96% представлений следователей! Таким образом, на стадии продления срока содержания под стражей уже любой украинский суд превращается в филиал прокуратуры. А почему у нас так долго люди находятся под стражей? Думаете, виноваты только судьи? Посмотрите статистику: в Донецкой области каждый судья рассматривает 183 дела в месяц. Это семь-восемь дел в день! Может ли судья эффективно выполнять свою работу? Другие участники процесса не менее ответственны за это. Рассмотрение дел, где есть мера пресечения в виде взятия под стражу, в прошлом году откладывалась из-за неявки прокурора 3600 раз, из-за неявки адвоката — 12 тысяч раз, из-за срыва конвойными подразделениями доставки обвиняемых, содержащихся в СИЗО, — 11 тысяч раз. Свидетели и потерпевшие не являлись в суды 58 тысяч раз. Это ответ тем, кто спрашивает, зачем в новом УПК предусмотрена видеоконференция, которая может снять как проблему явки свидетелей и потерпевших, так и проблему доставки подсудимых. Гражданину не нужно будет ехать из другого города, он может зайти в любой ближайший суд, включиться по поручению суда в видеорежим и присутствовать на заседании. Точно так же можно будет общаться и с органом досудебного расследования. Судебные заседания станут происходить быстрее и качественнее.

 Давайте обратим внимание и на конкретные случаи. Вот как аргументирует следователь необходимость взятия под стражу гражданина, обвиняемого в мелкой краже: «Он ранее не судим, чистосердечно раскаялся в содеянном, является вдовцом, на учете у психиатра и нарколога не состоит, поэтому может уклониться от следствия»! Это формулировка из представления, поданного в Харьковский районный суд. Смешно и грустно. А Киевский районный суд Донецка принимает решение о взятии под стражу инвалида
 1 группы, с ампутированными ногами, который не может существовать без посторонней помощи. Следователь Киевского районного отдела Донецка просит суд взять под стражу человека, обвиняемого «в покушении на тайное хищение угля на отопление своего дома на сумму 136 грн.». Думаю, такой следователь работать в правоохранительных органах также не должен. В связи с проведенной Советом судей работой мы будем готовить поручение главы государства, результатом которого должен стать анализ целесообразности пребывания на своих должностях десятков таких горе-работников. Также мы должны инициировать широкую дискуссию внутри таких институтов, как прокуратура и адвокатура, выяснить, что мешало выполнять свои обязанности.

— Каким образом новый УПК уменьшает нагрузку на суды и следствие?

 — В новом кодексе отменяется стадия возбуждения уголовного дела, одно это ровно в два раза сокращает документопоток. Отменяются десятки формальных процессуальных актов, вводятся технологии дистанционного проведения следственных действий, электронного документооборота, средств аудио- и видеофиксации, электронного мониторинга лиц, которым суд ограничил право на передвижение, упрощение требований к формальным актам, введение института сделок о признании вины, сокращенные процедуры расследований преступлений по частным обвинениям и упрощенное производство по криминальным проступкам.

 Например, сроки досудебного и судебного рассмотрения по криминальным проступкам будут исчисляться днями, а сейчас годами. Их рассмотрение будет проходить по упрощенной процедуре производства. Криминальными проступками в Уголовном кодексе через некоторое время могут стать составы преступлений, не предусматривающие лишения свободы или предполагающие небольшие сроки. Эта реформа будет проведена в ближайшие три-четыре месяца. Все это позволит значительно сэкономить время и средства. Когда нас спрашивают, сколько государство израсходует денег на все эти нововведения, мы говорим: государство не израсходует, а заработает.

— Новым УПК вводится и новая для Украины мера пресечения — домашний арест. Каким образом будет осуществляться эта мера пресечения?

 — Если человек не совершил тяжкого насильственного преступления и не опасен для общества, нет необходимости держать его под стражей. Пусть он спит и ест дома. Домашний арест применяется во многих странах. Человек носит специальный браслет со встроенной системой GPS, сигнал которой отображается на мониторе в ближайшем отделении внутренних дел. Как только человек покидает пределы дома, или пытается снять браслет, на монитор поступает сигнал. Зарубежная практика показывает, что только 2% людей, находящихся под домашним арестом, нарушают установленный режим.

 Важно понимать: такая мера пресечения вводится не для того, чтобы ущемить человека, сделать его жизнь хуже, а как вынужденное ограничение конституционных прав, направленное на то, чтобы это лицо всегда было доступно для следствия и суда.

 В течение трех месяцев с момента вступления нового УПК в силу органы МВД проведут тендер и закупят специальное оборудование. Думаю, что в скором времени (хотя такой нормы пока еще нет в УПК) можно будет применять электронный мониторинг и для лиц, которые по приговору суда за нетяжкие преступления будут наказаны ограничением свободы. Но это может быть введено лишь после тщательного изучения проблем применения нового КПК. Важно, чтобы такая гуманизация не стимулировала рост преступности.

— А что это за новая процедура договора с правосудием? Чем она отличается от того, что уже существует в следственной практике, когда следователь обещает подозреваемому всяческие послабления за «полный расклад», а потом человек получает максимальный срок?

 — Недавно по телевизору шел многосерийный фильм «Дело гастронома №1». Там главному герою, директору гастронома «Елисеевский», которого играет Сергей Маковецкий, следователь предлагает сделку: ты чистосердечно рассказываешь о своих нарушениях, а я гарантирую тебе пять лет лишения свободы. В результате директор дал показания, а суд приговорил его к высшей мере наказания — расстрелу. Это иллюстрация того, как можно «договориться» со следствием. Следователь хочет получить показания и обещает то, чего на самом деле не может выполнить. Откуда он знает, что решит суд? Это же заблаговременный обман, это иллюзорное «честное слово» следователя, ничем не подкрепленное. Что же предлагается в новом УПК? Мы не изобретали велосипед, а взяли лучшую практику зарубежных стран и имплементировали ее в наш проект. Могу сказать, что абсолютное большинство преступлений в странах, где применяется сделка со следствием, раскрываются именно по этой методологии. У нас эта сделка называется «О признании вины», она заключается между прокурором и обвиняемым. Например, гражданин говорит прокурору: «Я могу рассказать, с кем совершал преступление, какие должностные лица помогали нам и где мы скрываем украденное. Могу ли я рассчитывать на условный срок?». Если прокурор понимает, что не может сам это решить, но это может помочь следствию, между ними заключается двустороннее соглашение. После этого суд должен установить, не является ли это давлением на обвиняемого, правильна ли квалификация преступления, точно ли обвиняемый понимает свои права. Суд разъясняет обвиняемому, что тот имеет право не признавать свою вину и отказаться от дачи показаний. И только после утверждения сделки судом стороны исполняют свои обязательства. После того как обвиняемый выполнил свою часть сделки, ее опять рассматривает суд, он устанавливает, все ли выполнено, не нарушались ли права обвиняемого, после чего суд не имеет права устанавливать наказание большее, чем было договорено. Эта процедура является стимулирующей, способствующей раскрытию преступлений, и обязательно поможет в борьбе с организованной преступностью. Но по особо тяжким преступлениям, насильственным преступлениям сделки с правосудием в УПК запрещены.

— Вы подчеркивали, что новый УПК уравнивает в правах защиту и обвинение. Каким образом?

 —В новом кодексе зеркально отображаются права прокурора и права адвоката. Например, назначить экспертизу может как один, так и другой. Раньше адвокат «просился» у следователя, чтобы вступить в дело, сейчас никаких разрешений не нужно, адвокат вступает в дело автоматически. Прокурор обязан раскрыть адвокату материалы дела. Более того, адвокат может сделать копию любого документа. Адвокат имеет право настоять на проведении обысков у кого бы то ни было. И в случае неудовлетворения адвокат может подать жалобу следственному судье. Это судья, который осуществляет надзор над ходом следствия. Для следственного судьи существует быстрый механизм рассмотрения подобных дел. Данная должность также вводится новым УПК.

— Почему все-таки по новому УПК только адвокат имеет право представлять интересы обвиняемого в суде? В действующем кодексе такое право дано и родственникам…

 Такие стандарты существуют во всех развитых странах. Международные эксперты в своих рекомендациях исходили из того, что в уголовном процессе должен быть только профессиональный представитель — адвокат, который обладает набором узкопрофессиональных знаний и более эффективно чем кто-либо может защитить права обвиняемого. Кроме того, есть и другая логика. Если мы устанавливаем равные права представителей обвинения и защиты, то должны говорить и об их равной ответственности. Над прокурором, в случае нарушений, есть вышестоящий прокурор и суд. С защитником сложнее, мы сегодня уже обсуждали с вами, что по вине представителей защиты в прошлом году 12 тысяч раз откладывались судебные заседания только в делах, где есть содержащиеся под стражей лица. Именно вводя в уголовный процесс профессионального адвоката со свидетельством о праве на занятие адвокатской деятельностью он сразу же попадает в рамки этики поведения и требований квалификационно-дисциплинарных органов адвокатуры. Именно органы адвокатского самоуправления будут решать, что делать с адвокатом, который проявляет неуважение к суду или непрофессионально защищает своего клиента. Скажите, а каким образом и кто сможет повлиять на родственника, который по действующему закону может быть официальным защитником обвиняемого? К слову, многие родственники использовали свое право на представление интересов обвиняемых с тем, чтобы иметь возможность с ними чаще видеться в местах предварительного заключения. Потому мы вводим новую норму, согласно которой родственники смогут навещать своих близких не один раз в месяц, как сейчас, а три раза.

 Кстати, наши оппоненты поспешили заявить, что данные нормы вводятся в кодекс, чтобы позволить представлять сторону защиты только избранным — тем адвокатам, которые есть в реестре. Так вот, сейчас в Украине 30 тысяч адвокатов, все они автоматически попадают в реестр без специального заявления, а нормы о введении в процесс монополии адвокатов вводятся вообще через год. Кроме того, по всем делам, которые будут начаты многочисленными родственниками в течение этого года, они смогут продолжать представлять интересы обвиняемых до окончательного рассмотрения таких дел в высших судебных инстанциях и по истечении года.

— Сейчас в Украине много уголовных дел возбуждает налоговая милиция. Каким образом адвокат, который не очень разбирается в бухгалтерском учете, может защитить бухгалтера или директора? Возможно, лучше было бы воспользоваться услугами юриста, специализирующегося на финансовом праве?

 — Человек, даже очень хорошо разбирающийся в бухгалтерской документации, вряд ли сможет эффективно защитить бухгалтера или предпринимателя в уголовном процессе. Уголовный процесс — это процессуальные отношения с судом, со следователем, с прокурором, защита в суде, разъяснение прав и обязанностей и т.д. Это специфическое законодательство. А для подкрепления своей позиции специальными знаниями можно воспользоваться институтом экспертов. На самом деле у обвиняемого может быть множество представителей, но в суд по уголовным делам смогут ходить только адвокаты — люди, профессионально разбирающиеся в тонкостях судебной юриспруденции.

— Какие новые нормы будут внесены в УПК во втором чтении?

 — Зарегистрированные вчера поправки народных депутатов Пилипенко и Писаренко, которые внесены ко второму чтению, — это те изменения, которые мы поддерживаем и хотим, чтобы они были приняты парламентом. Это то, что улучшит документ. Что будет добавлено нового? Первое — предлагается отменить альтернативную подследственность. У нас сейчас непонятно, какой орган что расследует. Кто первый уголовное дело завел, тот и расследует. И предприниматель ходит и рассказывает одно и то же сначала в налоговой, затем в милиции, далее в СБУ и, наконец, в прокуратуре. Больше такого не будет. А в связи с ликвидацией альтернативной подследственности каждый орган будет иметь четко определенный перечень составов преступлений и нести персональную ответственность за их раскрываемость. Также автоматически сокращаются полномочия налоговой службы и СБУ. В ведении СБУ останутся только дела, связанные с преступлениями против государства, шпионаж, терроризм, контрабанда наркотиков, радиоактивных материалов и оружия, военные преступления и аналогичные другие. То есть у службы безопасности не останется ни экономических, ни служебных преступлений. После второго чтения в Украине также должна быть ликвидирована военная прокуратура.

— А что по поводу налоговой милиции? Она остается? Вы как-то говорили в прессе, что будете изучать целесообразность ее существования. Уже изучили?

 — Этот вопрос находится в режиме постоянного мониторинга со стороны главы государства. Но одновременно реформировать процессуальные законы и структуру правоохранительных органов безответственно, поэтому изучение работы подразделений по борьбе с экономической преступностью будет продолжаться. Кроме того, после второго чтения полномочия налоговой милиции будут сокращены всего до шести составов преступлений. И ни одно из этих преступлений не предполагает задержания человека. Для обвиняемых по данным статьям в качестве основной меры пресечения может быть применен только залог, а в качестве наказания — штраф. Такая реформа уже прошла, 17 января она уже вступила в силу и действует. Получается, специализация налоговой милиции остается, но составов преступления становится меньше, а оперативные и следственные возможности сокращаются.

 Во втором чтении предполагается также установление четкого правового регулирования применения правоохранителями масок и шлемов. Правоохранители считают, что это неправильно, и им нужно обеспечивать свою безопасность. Есть встречное предложение, одеть в маски прокуроров, судей, секретарей судебных заседаний, потерпевших и свидетелей. Представляете, заходите вы в суд, а там все в масках заседают. Президент Украины поставил задачу прекратить использование этого инструмента. Думаю, что правоохранители получили такую реакцию в ответ на многочисленные примеры своих масок-шоу в банках, гипермаркетах и электробытовых магазинах. Теперь это будет применяться только спецподразделениями, противодействующими вооруженным преступникам в случаях подозрения в совершении особо тяжких преступлений, да еще с разрешения прокурора.

 Кроме новой выборной должности следственного судьи, о которой мы уже говорили, появится еще одна выборная должность. В каждом суде должен быть избран наиболее опытный судья, специализирующийся на делах, где в совершении преступления подозреваются несовершеннолетние. Если несовершеннолетний подозревается вместе со взрослыми, то это дело должен рассматривать судья по делам несовершеннолетних. Также в органах внутренних дел будут введены должности следователей по делам несовершеннолетних. Что касается детей-потерпевших, поправки к УПК, внесенные ко второму чтению, предусматривают, что они не должны присутствовать в зале суда, давая показания исключительно в режиме видеоконференции.

 Во втором чтении по нетяжким преступлениям уменьшится нижняя граница залога до тысячи гривен. Эта норма направлена в пользу малообеспеченных граждан, чтобы не получилось так, что обеспеченные подозреваемые будут выполнять свои процессуальные обязанности на свободе, а малообеспеченные — в следственном изоляторе.

 В новый УПК будет внесена норма, соответствующая последней резолюции ПАРЕ о расследованиях уголовных дел в отношении высших должностных лиц. Данные дела в суде первой инстанции будут рассматриваться коллегией из трех судей, каждый из которых должен иметь стаж работы судьей более пяти лет и получил бессрочное назначение на должность судьи и которому больше в жизни не предстоит переназначаться. В апелляционной инстанции — коллегией в составе пяти судей, а в третьей инстанции — коллегией из семи человек, каждый из которых имеет стаж работы судьей более 10 лет. На наш взгляд, это гарантирует и более профессиональное рассмотрение дел, и большую независимость судей.

— У любого продукта есть свои как плюсы, так и минусы. Возможно, в новом УПК имеются какие-то недоработки, которые хотелось бы исправить?

 — Мы приняли норму, что прокуратура не должна заниматься следствием, оптимизировали ее в вопросах прав и полномочий. Прокуратура в течение пяти лет, пока действуют переходные положения этого закона, может расследовать только одну категорию уголовных дел. Это преступления, совершенные работниками правоохранительных органов, судьями и государственными служащими I—III категории. Но европейские эксперты нам порекомендовали создать специальный орган, который бы этим занимался. В первом чтении парламенту был предложен механизм, при котором это полномочие прокуратуры должно окончиться через пять лет. Хотя, по большому счету, было бы еще более конструктивно, если бы это полномочие ушло быстрее. Но с чем связан переходный период? Очень трудно будет создать новый орган со следственными возможностями за шесть месяцев (срок, когда вступит в силу новый УПК).

 Вчера были зарегистрированы также поправки и к этой рекомендации европейских экспертов. В Украине будет создан новый орган — Государственное антикоррупционное бюро расследований, который будет расследовать противоправные действия правоохранителей, судей и чиновников высокого ранга. В переходных положениях к УПК будет сказано, что как только этот орган будет сформирован, у прокуратуры автоматически закончатся следственные полномочия по всем категориям дел. Произойдет это через пять лет или через год — вопрос другого интервью.

 Но мы это относим не к минусам, а к дискуссионным вопросам. И второй такой вопрос — суд присяжных. Здесь нет предела совершенству. И это, на самом деле, оценочное суждение. Кто-то говорит, что нужен такой суд присяжных, как в Англии или США: 12 человек решают, виновен человек или не виновен, а судья, в соответствии с этим, выносит приговор. Кто-то говорит, что нужен такой суд присяжных, как в Германии или Австрии, где в суде несколько судей и несколько присяжных, и они на паритетных правах определяют как степень вины, так и размер наказания. Проблема здесь в том, что мы должны жить по средствам. Конечно, можно суд присяжных распространить и на ДТП. Тогда у нас вся страна будет состоять из присяжных. В США у присяжных отдельный вход в зал, они не должны ни с кем встречаться, им запрещено читать газеты, смотреть телевизор, пользоваться Интернетом, чтобы это не повлияло на их решение, они живут в отдельном отеле, питаются в отдельном ресторане. Существует специальная процедура отбора присяжных, конфиденциальность. У нас 665 судов в стране. Мы не сможем в Лохвицком районном суде Полтавской области обеспечить суд присяжных с рестораном и гостиницей. Совершенно не известно, как он будет функционировать в масштабах всей страны. Можно считать это минусом, можно плюсом, но мы сами рассматриваем этот вопрос как дискуссионный.

— Полтора месяца назад отменили уголовную ответственность за контрабанду, оставили только штраф и конфискацию. Сколько денег уже привлекли в бюджет?

 — С 17 января прошло немного времени, но уже сейчас можно сказать, что всех людей, обвиняемых в товарной контрабанде, освободили из мест предварительного заключения. Таможенные органы начали составлять протоколы и передавать их в суды. Точную цифру можно будет сказать через несколько месяцев, но уже очевидно, что государство в день получает больше, чем раньше в год.

— Есть множество случаев, когда с помощью неправосудных решений у владельцев отбирают квартиры, отчуждают имущество. Судьи становятся пособниками рейдеров. Есть какие-то данные о судьях, которых наказали за это?

 — Действительно, это явление еще применяется кое-кем по старой привычке. Но за последние несколько лет практически нет случаев, чтобы районный суд в Херсоне запретил проводить собрание акционеров во Львове или обязал регистратора ценных бумаг превратить десять процентов акций в пятьдесят. Для этого мы провели через парламент точечные изменения в необходимые законы. Одновременно Высший совет юстиции рекомендовал к увольнению наиболее «отличившихся» в этом жанре судей, удачно проведя соответствующую информационную политику. За последние два года за принятие таких решений, на основании проверок Высшего совета юстиции, в Украине уволено более 20 судей. То есть это является государственной политикой.

— И последний вопрос. Говорят, что именно вы повлияли на разрешение недавних конфликтов с EX.UA и сайтом «Дорожный контроль».

 — Как повлиял? Просто в интервью «Комсомольской правде» выразил мнение. Оно состоит в том, что решение, принятое судом, будет иметь большую легитимность, чем следователем милиции. Допускаю, что интернет-ресурс нарушал авторское право. Я этого точно не знаю, специально этот вопрос не изучал. Но если было нарушение авторских прав, то это должно быть рассмотрено в открытом судебном заседании, в состязательном процессе. И такое решение (желательно) должно было пройти апелляционный и кассационный судебный контроль. Тогда к нему было бы большее доверие. Даже если милиция права с точки зрения конечной логики и пыталась пресечь правонарушение, мне кажется, нужно было действовать иначе. Если еще лучше подумать, а именно головой, и спрогнозировать социальный результат своих действий, то молодежный интернет-портал можно было бы победить чуть позже, после сокрушительной победы над всей остальной преступностью.

 Инга Лавриненко «Зеркало недели. Украина» №7

Портновське правосуддя (продовження)

antiraiderukr 23.02.2012 в 11:07

Портновське правосуддя несумісне з самою ідеєю громадянського суспільства й було притаманним хіба феодально-чиновницьким державам на кшталт середньовічного Китаю. Його характерна риса – це здійснення судочинства спеціально призначеними державними чиновниками, які незалежні від впливу суспільних інституцій, підпорядковані невеличкій групі чиновників вищого рівня й обслуговують грошові та товарні потоки всередині вузької соціальної групи «правоохоронців». У порівнянні навіть з радянськими реаліями портновське правосуддя – це колосальний крок назад і плювок в обличчя цивілізованій Європі.

До 2010 року портновське правосуддя в Україні складалось досить стихійно, що було спричинено наявністю кількох центрів впливу на функціонування ринку замовних судових рішень. До людей, що мають вирішальний вплив на розгляд судових справ, журналісти традиційно зараховували голову Верховного Суду України (послідовно ними були Віталій Бойко, Василь Маляренко та Василь Онопенко), нинішнього члена Вищої ради юстиції Віктора Медведчука (колишній глава Адміністрації Президента України), заступника Генерального прокурора України Віктора Кудрявцева, нинішнього голову Комітету з питань правосуддя Сергія Ківалова (у 2001-2004 роках – голова Вищої Ради юстиції). Певний час на ринок ЗСР активно впливали секретар РНБОУ Петро Порошенко та заступник глави Секретаріату Президента України Ігор Пукшин. Звісно, не обійшлось і без народного депутата України Андрія Портнова, а також голів вищих спеціалізованих судів Дмитра Притики, Сергія Демченка, Олександра Пасенюка.

Через це впродовж десятиріччя зміни в процесуальні кодекси вносились ситуативно, часто-густо — навіть у зв’язку з конкретними справами. Ось кілька прикладів.

Легендарна «234-та»

До 1996 року кримінально-процесуальне законодавство УРСР та України не передбачало можливості оскарження в судовому порядку дій або бездіяльності слідчого під час проведення досудового слідства (яке тоді називалося попереднім). У випадку, якщо слідчий порушував законність, подати скаргу можна було лише прокурору, який здійснював нагляд.

Ситуація кардинально змінилася з набуттям чинності новою Конституцією України, стаття 55 якої гарантує можливість оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності всіх суб’єктів владних повноважень. При цьому Конституція є законом прямої дії і в тому випадку, якщо законодавство не містить процедури реалізації того чи іншого її положення, суд зобов’язаний застосовувати відповідну статтю Конституції безпосередньо, на що судам було вказано ще Постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9.

Якщо скарги громадян стосувались адміністративних, трудових або цивільних правовідносин, то механізм застосовування настанов Конституції був зрозумілим і передбачався главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України в попередній редакції. Що ж стосується оскарження дій або бездіяльності органу дізнання, слідчого чи прокурора під час провадження в кримінальній справі, то процедура такого розгляду законодавчо встановлена не була. Конституційний Суд України рішенням від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз’яснив, що в тих випадках, коли закон не містить порядку оскарження дій або бездіяльності будь-якого органу або службової особи, скарга має розглядатися судом за процедурою, передбаченою саме главою 31-А ЦПК України.

Це рішення КСУ мало всі шанси покласти край тому беззаконню, яке давно стало наріжним каменем функціонування української правоохоронної системи, оскільки згідно зі статтею 248-4 тодішньої редакції ЦПК України подача скарги зупиняла виконання оскаржуваного акта, а рішення по скарзі суд повинен був приймати впродовж 10 днів. Цим негайно скористалися ті громадяни, права яких порушувались органами слідства. Як приклад можна навести епізод зі «справи Замковенка».

До відповідальності був притягнутий колишній голова Печерського районного суду м. Києва Микола Замковенко після того, як він навесні 2001 року скасував санкцію прокуратури на арешт віце-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Негайно прокурором м.Києва було порушено кримінальну справу за фактами посадової недбалості працівників Печерського районного суду, а у службовому приміщенні та в житлі Замковенка 28 і 29 травня 2001 року були проведені обшуки, санкціоновані заступником генпрокурора України Кудрявцевим. Замковенко скористався щойно прийнятим рішенням Конституційного Суду і оскаржив до суду дії Кудрявцева на тій підставі, що, відповідно до пункту 4 статті 13 Закону України «Про статус суддів» (у чинній на той момент редакції), санкцію на обшук міг дати лише генпрокурор особисто. Також були оскаржені дії слідчого, який не тільки проводив обшуки без належної санкції, але й робив це вночі, хоча обшуки, відповідно до статті 180 КПК України, мають проводитися лише вдень, окрім невідкладних випадків.

Обидві скарги судом були задоволені, що справило колосальне враження на всіх учасників ринку замовних судових рішень. До того ж, «прецедент Замковенка» був для них небезпечний і тим, що визнання судом незаконними тих чи інших дій слідчого унеможливлювало використання слідством здобутих під час таких дій доказів – оскільки відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. А це могло розвалити будь-яку замовну кримінальну справу.

Для того, щоб унеможливити подібні випадки надалі, були негайно розроблені та підтримані Верховною Радою зміни до статті 234 Кримінально-процесуального кодексу. У новій редакції цієї статті, яка діє до цього дня, сказано: «Дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом».

Це означало, по-перше, що скарги на дії слідчого вже не могли розглядатися відповідно до глави 31-А ЦПК України, оскільки був встановлений законом інший судовий порядок розгляду таких скарг і тому згадане вище рішення КСУ для подібних ситуацій вже не могло застосовуватися; по-друге, скарга на акт, винесений слідчим, вже не зупиняла дію цього акта до розгляду скарги, як це було раніше; по-третє і головне – скарги на дії слідчого з тих пір і до цього дня розглядаються (точніше – мають розглядатись) лише після того, як досудове слідство завершиться і справу буде передано до суду, тобто коли скаржитися немає жодного сенсу. Слідчий може катувати обвинуваченого, може незаконно арештувати його, незаконно тримати його в слідчому ізоляторі, заручившись підтримкою з боку начальника СІЗО – і нічого до передачі справи до суду вдіяти не можна.

А якщо справа ніколи не буде передана до суду, наприклад, через її закриття за реабілітуючими обставинами, амністією чи у зв’язку зі смертю закатованого підслідного? Та навіть якщо справа дійде до суду, немає жодної гарантії, що суд розгляне скаргу, оскільки КПК України не містить не лише порядку розгляду таких скарг, але навіть не передбачає обов’язок суду їх розглядати.

Як приклад, можна навести кримінальну справу, в якій був притягнутий до відповідальності колишній віце-президент запорозького банку «Слов’янський» Борис Фельдман і яка вважається унікальною через неймовірну кількість порушень законності, допущених на всіх стадіях слідства й судового розгляду. Фельдман був заарештований 13 березня 2000 року. Через рік, 13 березня 2001 року, термін тримання під вартою закінчився й ніким не продовжувався, але обвинувачений продовжував незаконно перебувати в Лук’янівському СІЗО №13. Після прийняття КСУ згаданого рішення від 23 травня 2001 року, адвокати Бориса Фельдмана звернулися до суду зі скаргою на бездіяльність начальника СІЗО, який не звільняв ув’язненого. 21 серпня 2001 року Печерський районний суд м.Києва виніс рішення про негайне звільнення Бориса Фельдмана, але він був повторно затриманий прямо на території СІЗО та перепроваджений до ІТТ. 27 вересня 2001 року Печерський районний суд визнав затримання Фельдмана на території СІЗО незаконним і знову виніс рішення про негайне його звільнення.

Рішення, відповідно до позиції КСУ, було винесене в порядку цивільного судочинства, але на той момент набула чинності нова редакція статті 234 КПК України, і прокуратура подала апеляцію, вимагаючи скасувати це рішення на тій підставі, що скарга обвинуваченого на незаконні дії слідчого не може розглядатися в суді доти, доки не завершене слідство. Більше того, не очікуючи розгляду апеляції, заступник генпрокурора Кудрявцев самочинно оголосив судове рішення про звільнення Бориса Фельдмана незаконним і надіслав голові Державного департаменту України з виконання покарань припис від 29 вересня 2001 року із забороною виконувати це рішення.

Урешті, Верховний Суд України підтвердив, що рішення Печерського райсуду було законним, оскільки адвокати колишнього банкіра оскаржували не дії слідчого, а бездіяльність начальника слідчого ізолятора, і тому скарга мала розглядатися саме в порядку цивільного провадження. Але людині, яку кілька років незаконно тримали за ґратами, від того не легше. Але й це не все. «Справа Фельдмана» пройшла всі передбачені українським законодавством судові інстанції аж до Верховного Суду України, і жодного разу у кримінальному провадженні так і не були розглянуті судом скарги Бориса Фельдмана на дії слідчого.

В усій красі

Після появи на ринку ЗСР такої яскравої фігури, як Андрій Портнов, внесення змін до процесуальних кодексів було поставлено на потік. Зрозуміло, що Андрія Володимировича (втім, як і його тодішніх колег по парламенту) менш за все цікавило приведення Кримінально-процесуального кодексу у відповідність із міжнародними зобов’язаннями України в галузі прав людини. Тому 234-та стаття КПК України змін не зазнала. Натомість масово приймались правки під конкретні справи.

Виникла в компаньйонів Андрія Володимировича потреба закрити певну кримінальну справу, порушену Генеральною прокуратурою, через суд – будь ласка. І в КПК вносяться зміни, які дозволяються судді, розглядаючи скаргу на постанову про порушення справи, одночасно приймати рішення про її закриття.

Не вдалось домовитись про закриття конкретної справи, що перебуває в провадження Генпрокуратури, у Печерському районному суді столиці, але вдалось домовитись з суддею Подільського райсуду Києва – будь ласка. У КПК вносяться зміни, які встановлюють альтернативну територіальну підсудність на вибір зацікавленої особи: можна скаржитись як за місцем розташування органу слідства (тобто в Печерський райсуд), так і за місцем фізичного знаходження кабінету слідчого (тобто в Подільський райсуд).

Не хоче голова Окружного адміністративного суду Бачун розписувати позовні заяви, подані друзями Андрія Володимировича, для розгляду суддею Келебердою – і народні депутати Портнов та Олійник вигадують «автоматизовану систему документообігу суду», яка сама розподіляє справи між суддями. Як тільки Бачун позбувся крісла, з’ясувалось, що ця система не враховує спеціалізацію суддів та їх завантаженість і що розподіляти справи краще все ж таки в «ручному режимі». Чекаємо тепер нових змін до процесуальних кодексів.

Втім, інколи Андрія Володимировича відвідували й концептуальні ідеї. Наприклад, для того, щоби допекти Василя Онопенка, Андрій Портнов вигадав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якому були передані повноваження касаційної інстанції. Щоправда, Конституційний Суд України ще в 2003 році визнав неконституційним створення окремого касаційного суду (рішення від 11.12.2003 р. № 20-рп/2003), але на такі дрібниці в нашій державі давно уваги не звертають.

Так ось, концептуальна ідея Андрія Володимировича полягала в тому, щоби залишити за ненависним Верховним Судом України перегляд судових рішень по кримінальних справах, але не в порядку касації (свят-свят), а у випадку, якщо це визнає доцільним вищий спеціалізований суд, а також у разі «встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом». А тепер увага: відповідно до чинної нині статті 400-14 КПК України, розробленої під орудою Портнова, заява про перегляд вироку з цих підстав «може бути подана протягом одного місяця від дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного».

Уявімо ситуацію: людина була незаконно засуджена, пройшла все кола правоохоронного й судового пекла, кілька років чекала, доки її скаргу на порушення Україною статті 6 Конвенції з прав людини розгляне суд у Страсбурзі. Нарешті, міжнародний суд постановив: скаржник засуджений з брутальним порушенням міжнародних зобов’язань, прийнятих на себе Україною. І тепер цей громадянин замість того, щоби отримати автоматичну сатисфакцію від ріднесенької держави з вибаченнями за беззаконня, повинен писати заяву про перегляд незаконного вироку.

 Але це зовсім не означає, що незаконний вирок буде скасований. Більш того, для того, щоби ця заява взагалі була прийнята до розгляду, незаконно засуджений громадянин має спочатку довести, що він про рішення Європейського суду довідався не більше, ніж 30 днів тому…

Ось воно, портновське правосуддя в усій красі.

(далі буде)


Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Оперативные сводки: Удобный Швец, или Тот, кто знает все...

antiraiderukr 14.02.2012 в 11:46

.Об этом человеке известно крайне мало. Между тем, он видел и пропускал через свои руки все документы, касающиеся за последние годы Юлии Тимошенко, БЮТ, ЕЭСУ и пр. Личный адвокат Тимошенко. Один из наиболее приближенных к секретам Тимошенко, ее бизнеса, схем и окружения. О таких говорят «Он слишком много знает». Пока Швец молчит. И собирается идти в парламент в новом созыве. УкрВласть решила немного приподнять завесу загадочности над этим персонажем. Публикуем выдержки оперативных разработок 2006-2008 гг. по Швецу одной известной Конторы… Приятного просмотра.

Швець Віктор Дмитрович, 06.01.1954 р.н., уродженець смт.Борова Фастівського району київської області, екс-заступник Генерального прокурора України, з 21 серпня 2007 року – радник юстиції 3 класу (отримав поза лав ГПУ), особистий адвокат Ю.Тимошенко (був призначений її захисником у 2001 році впродовж скандального судового процесу з ЄЕСУ, під час якого Ю.Тимошенко було ув’язнено до СІЗО №13), радник з юридичних питань О.Турчинова на громадських засадах, керівник юридичного департаменту БЮТ. Зареєстрований за адресою м. Київ, вул. Лєскова, 1-А, кв. .., Код ДРФО 1972909093, Ідентифікаційний код 19729216194196, користувався паспортом серії 6МА 749996.

Відомо, що В.Швець, будучи працівником прокуратури (загальний стаж прокурорської роботи – близько 20 років), проживав у службовій квартирі за адресою м. Київ, вул. Червоноармійська, 108, кв.. , яку приватизував і переоформив на свою дружину Швець Ірину Олександрівну, 17.01.1958 р.н., уродженку і мешканку м. Києва, одноосібну власницю туристично–екскурсійного бюро ”Вересень”, код ДРФО 2120116583, Ідентифікаційний код 21201216178206.

В.Швець захоплюється спортивними автомобілями. Зокрема, у 1998 році за кошти, отримані від низки підприємців за позитивне вирішення питань по низці кримінальних справ, придбав коштовний автомобіль Pontiac Grand Prix (білий, 1993 року випуску, знак держреєстрації 48628 КЕ, номер кузова 1G2WH51T2PF285501). Вже наступного року В.Швець в якості ”відкупного” отримав у подарунок автомобіль Opel Calibra 2.0 (червоний, 1991 року випуску, знак держреєстрації 82066 КЕ, номер кузова WOL000085M1185022), який, користуючись зв’язками у ДАІ оформив на свою доньку (на той час студентку 2 курсу Київського національного університету ім. Т.Шевченка) Швець Юлію Вікторівну, 22.01.1980 р.н., уродженку і мешканку м. Києва, нині представника БЮТ в Центральній виборчій комісії.

Крім того, В.Швець відомий своїми зв’язками у середовищі єврейської громади столиці, тісно контактував з громадянином США Мішілевичем А.Б. (мешканець м.Хартсоок, м.Шерман Оакс 14722), з яким, за участю низки громадян України (Мостовий Б.Г., Большем І.Ю., Волинська М.Б., Заєць С.І.), ще у 1993 році виступив співзасновником спільного українсько–американського ТОВ ”Фірма ”УКМА” (спеціалізувалося на здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, питаннях оренди і різнопрофільній торгівлі (у т.ч. земельними ділянками), ліквідовано за рішенням суду 06.02.2003 р. за неподання впродовж року податкових декларацій та документів бухгалтерської звітності).

Під час першої каденції Ю.Тимошенко на посаді Прем’єр–міністра України (2005 рік) В.Швець отримав призначення у Генеральну прокуратуру на посаду одного із заступників генерального прокурора – начальника головного управління з питань нагляду за додержанням законності в правоохоронних органах, в сферу відповідальності якого входили органи податкової адміністрації.

Користуючись службовим становищем В.Швецом було санкціоновано відновлення провадженням припиненої за вказівкою В.Ющенка, як особливо резонансної і безпідставної,  кримінальної справи стосовно генерального директора спільного українсько–литовського підприємства ”Видавництво ”Такі справи” (випустило значним накладом книжку про Ю.Тимошенко ”Невиконане замовлення”) О.Данілова, котрий, захищаючи свої права, був змушений подати заяви у низку міжнародних інституцій, які слідкують за додержанням прав інвесторів з боку держави. В.Швець, разом з на той час керівником ДПА України О.Кіреєвим, причетні до організації тиску на О.Данілова в контексті схилення останнього до відмови від претензій на дії прокуратури і відкликання своїх попередніх заяв у IKCID (Міжнародний центр вирішення інвестиційних спорів). Це відбулося саме в той час, коли Глава держави особисто надав гарантії недоторканості О.Данілову (останній звернуся до Літовського уряду з проханням про надання політичного притулку і статусу біженця наприкінці 2004 року).

Також, у той же період перебування Ю.Тимошенко на посаді Прем’єр–міністра, В.Швець займався питаннями знищення кримінальних справ, порушених податковою міліцією щодо зловживань і ухилення від оподаткування компанією ”Єдині Енергетичні Системи України” (ЄЕСУ) на суму понад 7 млрд. 425 млн. гривень, фігурантом яких була Ю.Тимошенко та її близьке оточення, а також низки кримінальних справ стосовно афер у земельній сфері та інспірованих цукрових криз, які ”прокручував” Б.Губський і контрафактного виробництва етилових спиртів на підприємствах К.Жеваго.

Крім того, достовірно відомо, що саме завдяки ”кропіткій” роботі В.Швеця стосовно ”підчищення хвостів” С.Могилевича у сфері ухилення від сплати податків і зовнішньоекономічній діяльності в тісній співпраці з тодішнім Генпрокурором С.Піскуном і керівниками СБУ О.Турчиновим та О.Кожем’якіним були знищені понад 100 томів унікальних свідчень зловживань вказаної особи, яка на сьогодні перебуває в Російській федерації під домашнім арештом за поданням Інтерполу.

Попри те, що  В.Швець є фактичним керівником юридичного департаменту БЮТ, а також вважається людиною близькою до т.зв. групи домінуючого впливу Ю.Тимошенко–О.Турчинова–І.Кириленка, у його фактичному підпорядкуванні перебувають практично всі юристи БЮТ, підзвітні групам Б.Губського–С.Осики, О,Абдулліна–І.Черкаського–С.Кошина, К.Жеваго–Р.Зозулі–О.Бабаєва, О.Фельдмана–В.Данилова–О.Геймана та Т.Васадзе–В.Крайного.

Згідно рекомендації В.Швеця і певного неофіційного ”протежування” перед лідерами БЮТ, у виборчий список Блоку у 2007 році було включено В.Писаренка, якого наділено повноваженнями представника (у т.ч. юридичного захисника) групи рейдерських структур, наближених до Б.Губського. Крім того, В.Писаренко має особливо теплі стосунки з донькою В.Швеця Юлією.

Крім того, В.Швець є дійсним співробітником (радник керівника з юридичних питань) британської компанії ”United Energy International” (розташована у Лондоні, Айворі-гейт хауз, 41), яка вважається структурою, афільованою до частково заарештованих за рішенням американських судів активів П.Лазаренка, а також низки кіпрських офшорних підприємств та компанії ЗАТ ”Об’єднана енергія” (м. Москва, Російська федерація), які наближені до Ю.Тимошенко і контролюються особами з оточення братів Родіонових (власників горезвісного збанкрутілого банку – партнера і гаранта платоспроможності ЄЕСУ).

Водночас, В.Швець тісно пов’язаний з бізнес–групою С.Піскуна через народного депутата БЮТ Ю.Триндюка (дочка С.Піскуна – Т.Іващенко, яка працює під началом Ю.Триндюка в якості його особистого помічника), відстоюючи їх інтереси в якості неформального юрист–консульта у численних судових позовах (питання з наглядовими радами ”Одеського портового холодильника” і ”Черновицького хлібокомбінату”), які переважно ”обробляються” у відомого своїми ”замовними” рішеннями Печерському районному суді м. Києва, з колишнім головою якого Миколою Замковенком В.Швець підтримує давні дружні стосунки.

За наявною інформацією, нове приміщення вказаної судової установи будувало маловідоме ТОВ ”Гарант”, яке є одним із правонаступників українсько–американського ТОВ ”УКМА” (співзасновник – В.Швець, див. вище) і зареєстровано за тією ж адресою: м. Київ, вул. Студентська, 5–А. Відомо, що впливаючи на керівництво комерційної структури ”Гарант”, яка виступила генеральним підрядником забудови нової адміністративної будівлі Печерського районного суду м. Києва, В.Швець, враховуючи певною мірою фінансові інтереси М.Замковенка, наполягав на концентрації вирішення всіх проблемних питань – від тендера до, власне, будівництва і здачі об’єкта ”під ключ”, – у своїх руках, беручи свої ”комісійні” з хабарів, які були роздані в різних установах на загальну суму близько 2 млн. доларів.

Крім того, В.Швець в середині 2005 року виступав у ролі головного консультанта А.Портнова, колишнього адвоката О.Зінченка, щодо зустрічних позовів, які були висунуті проти тодішнього керівника Секретаріату Президента з приводу звинувачень П.Порошенка, О.Третьякова та М.Мартиненка у корупційних діях.

Також, у той же ж період часу, П.Порошенко звинуватив В.Швеця (обіймав посаду у Генеральній прокуратурі) у здійсненні тиску на робочу групу Генпрокуратури щодо перевірки дотримання законності при забудові скандально відомого київського ”хмарочоса” по вул. Грушевського 9–а, яку очолював один із заступників В.Швеця.

Впродовж 2006–2007 років В.Швець був помічений у тісній взаємодії з керівництвом низки облдержадміністрацій, ”вибиваючи” вигідні умови для підконтрольного родині Ю.Тимошенко (дочці Євгенії, її тітці) ТОВ ”Беютага”, яке знаходиться у фактичному підпорядкуванні народному депутату БЮТ І.Жиденко (виконує обов’язки юрисконсульта вказаної фірми) і спеціалізується на гранітних копальнях та виробництві гранітних виробів.

Виходячи з наявних даних, саме за сприяння В.Швеця і його керівника С.Піскуна 31 грудня 2004 року була закрита провадженням кримінальна справа проти свекра Ю.Тимошенко – Тимошенка Г.А. У подальшому 21 січня 2005 року ”йде під ніж” кримінальна справа стосовно Ю.Тимошенко і її чоловіка Олександра, а вже наступного дня закриваються кримінальні справи стосовно посадових осіб ЄЕСУ Сокольченка і Шаго.

Користуючись зв’язками у Печерському районному суді м. Києва, навіть після звільнення М.Замковенка, В.Швець 2 лютого того ж року добивається винесення судового рішення, яким відміняється попереднє обґрунтоване рішення суду, яким визнавалися фіктивними фактично всі контракти між закордонними офшорами і ЄЕСУ. Таким чином, В.Швець повністю зруйнував доказову базу кримінальних злочинів функціонерів ЄЕСУ, що дозволило у подальшому 4 лютого 2005 року безперешкодно ”протягнути” через Парламент кандидатуру Ю.Тимошенко на посаду Прем’єр–міністра.

Не встигши приступити до виконання своїх службових обов’язків на посаді начальника Головного управління з нагляду за додержанням законності у податкових органах Генпрокуратури України, В.Швець домовляється з керівництвом ДПА України, яку тільки-но очолив О.Кіреєв, про списання податкових боргів ЄЕСУ не на більше ніж 7 млрд. грн., а лише на 3,8 млрд. грн., яке відбулося 18 лютого того ж року.

Нинішня діяльність ЄЕСУ також перебуває під щільним контролем В.Швеця, який всіляко намагається допомогти керівництву компанії у ”відбілюванні” її іміджу. На даний час, В.Швець активно залучається до законотворчої діяльності в якості голови парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, а також бере активну участь в інспіруванні створення вигідних Блоку тимчасових слідчих комісій, головна діяльність яких спрямовується на блокування і перешкоджання роботі правоохоронних органів з розслідування резонансних злочинів.

Водночас, М.Швець є одним із головних контакторів з вирішення політичних домовленостей БЮТ з політичними союзниками (Ю.Луценко ”Народна самооборона”) та опонентами (А.Клюєв, С.Піскун ”Партія регіонів”).

Рейдерство в Украине

 

«Жека 20 відсотків» - 2

antiraiderukr 13.01.2012 в 16:02
Окружний адміністративний суд Києва посідає особливе місце в системі адміністративного судочинства. Саме тут по першій інстанції розглядаються справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. У цьому суді оскаржують рішення, дії та бездіяльність Адміністрації Президента України, Антимонопольного комітету України, Національного Банку України й геть усіх суб’єктів владних повноважень, що розташовані в Києві. У його стінах забороняють мітинги на Майдані, поновлюють на публічній службі урядовців і розпускають політичні партії. Якщо діяльність інших окружних адміністративних судів – то чисте заробітчанство, адмінсуд столиці – це висока політика.
 
 
 
Апостоли нестяжательства
 
 
 
До 3 червня 2010 року Окружний адміністративний суд Києва перебував під орудою Олега Бачуна, який мав два професійних свята – День судді (15 грудня) і День залізничника (4 листопада). Що прикметно: День юриста (8 жовтня) Олег Володимирович не святкував. Ще б пак – ну який з нього юрист? Інша річ – романтика залізничного сполучення, креозотовий запах шпал і щедрість (зрозуміло – духовна) колишнього начальника Львівської залізниці Георгія Кірпи.
 
 
 
Десять років тому, невдовзі після призначення Кірпи міністром транспорту й зв’язку України, львів’янин Бачун у обозі його команди потрапляє до Києва – разом з соратником і близьким другом Миколою Ковзелем, нині – народним депутатом України, а на той час директором Державного транспортно-експедиційного підприємства «Інтертранс». Колишній голова Личаківського райсуду Львова стає першим заступником голови Господарського суду м.Києва, а з червня 2006 року – головою новоствореного Окружного адміністративного суду м.Києва.
 
 
 
Як відомо, сапер і голова суду можуть помилитись лише один раз, причому, з однієї і тієї ж причини – через вибухонебезпечні умови праці. Помилка Бачуна полягала в тому, що він, відчувши себе самостійним політичним гравцем, занадто понадіявся на ступень свого впливу й не зразу зрозумів, що розпочинається грандіозний перерозподіл ринку замовних судових рішень.
 
 
 
Цей ринок стихійно склався ще на початку 2000-х років і довгий час на ньому володарював хіба колишній заступник Генерального прокурора України Віктор Кудрявцев. Ринок розвивався абсолютно стихійно й становив собою радше базар, де кожний суддя-одноосібник намагався всучити свій товар, нерідко псуючи вигідну комбінацію колезі з сусідньої ятки.
 
 
 
Управлінський хаос часів президентства Ющенка, криза на інших ринках – металургійному, продовольчому, енергетичному тощо – і нерозвинутість ринку землі призвели до розквіту ринку замовних судових рішень (ринок ЗСР – непоганий економічний термін, правда ж?) та його переформатування. Новий час потребував не тільки нових пісень, але й нових співаків, тому поява такої постаті, як Андрій Портнов стало явищем знаковим.
 
 
 
Про те, що на політичній сцені України з’явився новий артист з задатками примадона стало зрозумілим у листопаді 2005 року, коли мало кому відомий адвокат Андрій Портнов разом з колегою Сергієм Петрашком подав адміністративний позов з вимогою зобов’язати Державний комітет України у справах релігій ініціювати питання та вжити всіх необхідних заходів на право причислити Петра Порошенка до числа святих мучеників. Кому цікаво, текст цієї непересічної позовної заяви можуть прочитати отут: http://ord-ua.com/2010/06/28/netsenzurnij-poroshenko/ .
 
 
 
Дуже скоро Андрій Володимирович був обраний народним депутатом України й завдяки своїм видатним рисам – здатності до системної роботи та відсутності комплексів – стрімголов увірвався в коло головних гравців на ринку ЗСР, ставши поруч з Сергієм Ківаловим, Ігорем Пукшиним, Олександром Пасенюком, Віктором Кудрявцевим.
 
 
 
Це викликало спротив (хто б сумнівався?) з боку «старої гвардії» — Голови Верховного Суду України Василя Онопенка, багатьох суддів ВСУ, того ж голови Окружного адмінсуду Києва Олега Бачуна – що стали боронити свої канонічні території від зазіхань «самозванця». І якщо попервах Голова ВСУ був для Портнова поза зоною досяжності, Бачун сповна скуштував системності, послідовності та здатності до далекоглядного розрахунку, притаманних опоненту.
 
 
 
Взагалі-то кампанія по усунення Бачуна з ринку ЗСР гідна того, щоби присвятити їй окрему книжку. Тож зараз лише нагадаємо окремі сюжетні лінії, щоби зрозуміти, завдяки якому збігу обставин до Окружного адміністративного суду Києва потрапив «Жека 20 відсотків» — нинішній заступник його голови Євгеній Валерійович Аблов.
 
 
 
Доля Бачуна вирішилась 18 вересня 2009 року, коли один з суддів Окружного адміністративного суду Києва виніс ухвалу про забезпечення позову ВАТ «Дніпроазот» про заборону приватизації Одеського припортового заводу. Це була фатальна помилка Олега Володимировича, який заради інтересів власника «Дніпроазоту» пана Коломойського непродумано встряв у міжнародно-політичну комбінацію, що ретельно вибудовувалась тодішнім українським прем’єром Юлією Тимошенко. У результаті Одеський припортовий не дістався нікому – ані Коломойському, ані російському «Сибуру», ані лівійському лідеру Муаммару Каддафі, інтереси якого (точніше – інтереси сина Каддафі, Сейфа аль-Іслама) представляв україно-російський олігарх Костянтин Григоришин. Що ж стосується Бачуна, то він миттєво позбувся підтримки парламентської фракції БЮТ, що розв’язало руки Портнову.
 
 
 
Звісно, Андрій Володимирович розумів, що самотужки йому Бачуна не здолати – голову Окружного адмінсуду столиці підтримував Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, який сподівався, що Бачун очолить Вищий адміністративний суд України (у тодішнього Голови ВАСУ Олександра Пасенюка 24 грудня 2009 року добігав кінця п’ятирічний термін повноважень). Тому Портнов хутенько помирився з Пасенюком і залучив його на свій бік, а також заручився підтримкою голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Сергія Ківалова, який давно мріяв завести в Окружний адмінсуд Києва своїх людей на керівні посади.
 
 
Брошура, присвячена О.Бачуну та його статкам і маєтностям, з отакими ілюстрація була розіслана невідомими особами всім народним депутатам і суддям
 
 
 
І вже в перших числах жовтня 2010 року по Бачуну вдарила «важка артилерія». Кожний народний депутат України, кожний суддя, а також провідні видання отримали брошуру з описом неправедного життя Олега Володимировича, з переліком його численних закордонних вояжів та оздоблену якісними фотографіями його автомобіля й мобільного телефону. У Мережі був відкритий сайт www.bachuna.net відповідного спрямування. Публікації в ЗМІ запістрявіли подробицями скандалу – про те, як Портнов направив Бачуну депутатське звернення з проханням отримати декларацію про доходу, а одержав у відповідь лист запорозьких козаків турецькому султану.
 
 
 
Але єдиним реальним компроматом, який вдалось «накопати» опонентам Бачуна, був факт надання останнім у бутність перебування на посаді першого заступника голови Господарського суду м.Києва лікарняного листка про начебто перебування на стаціонарному лікуванні з 25 березня по 1 квітня 2005 року (насправді Бачун у ці дні знаходився на відпочинку у Франції). І тоді два апостоли нестяжательства Андрій Портнов і Олександр Пасенюк (про останнього докладніше — http://ord-ua.com/2011/12/12/nye-vinavataya-ya-s-perdlini-tizhnya/), не маючи підстав для вагомих звинувачень, зажадали звільнення Бачуна з посади судді за нескромний спосіб життя, який підриває моральні засади судової влади.
 
 
 
Розв’язка трапилась 3 червня 2010 року, коли Верховна Рада України за згодою Комітету ВР з питань правосуддя, очолюваного Сергієм Ківаловим, та на подання Вищої ради юстиції (голова – кум Ківалова Володимир Колесниченко, серед членів – Сергій Ківалов і Андрій Портнов) звільнила з посади за порушення присяги судді як самого Олега Бачуна, так і двох його відданих кунаків – Петра Ковзеля (брата народного депутата й близького друга Бачуна Миколи Ковзеля) та Миколу Кишинського.
 
 
 
Порушення присяги судді з боку Бачуна полягала в невідповідності витрат офіційним доходам, що, бачте, порушило морально-етичні принципи, які все своє життя сповідують Андрій Портнов і Сергій Ківалов. Вина Кишинського – у тому, що він при розгляді позову ЗАТ «Інтертранс» до Генеральної прокуратури України виніс ухвалу про забезпечення позову, якою заборонив Генпрокуратурі до завершення провадження по справі здійснювати перевірки та вилучати документи ЗАТ «Інтернтранс» (ця ухвала, як на наш погляд, є, дійсно, не дуже грамотною, одначе жодних принципових заперечень вона не викликає, ніким не оскаржувалась і, до речі, незаконною визнана не була). Суддю Ковзеля (брат народного депутата, який є власником ЗАТ «Інтертранс») звинуватили в тому, що він виніс ухвалу про забезпечення позову Федерації спортивного покеру при оскарженні рішення Міністерства юстиції України. Ця ухвала також є абсолютно правомірною, ніким не оскаржувалась і незаконною також визнана не була.
 
 
 
Згодом Кишинському таки вдалось відкараскатись від обвинувачень у порушенні присяги, постанова Верховної Ради України Вищим адмінсудом була скасована, але в Окружний адмінсуд Києва він не повернувся, а був переведений Указом Президента України до аналогічного суду в Івано-Франківську.
 
 
 
Вакансії, що вивільнились у результаті поразки Бачуна, треба було заповнювати. З першою особою питань не виникало – незадовго до звільнення Бачуна йому довелось призначити виконуючим обов’язки голови суддю Павла Вовка, який до березня 2007 року працював у апараті Верховної Ради помічником-консультантом народного депутата Сергія Ківалова. У наступному Павло В’ячеславович автоматично був призначений головою Окружного адміністративного суду м.Києва.
 
 
 
Але цього було замало й 16 липня 2010 року Президент України підписує Указ про переведення до Києва з Одеського окружного адміністративного суду Євгенія Валерійовича Аблова на прізвисько «Жека 20 відсотків». Указ був дуже вчасним, оскільки в Одесі на пана Євгенія чекали великі неприємності внаслідок феєричної земельної оборудки, яку він прокрутив у травні 2010 року, помінявши своїм рішенням адміністративні кордони в курортній зоні Білгород-Дніспровського району. Все йшло до порушення щодо Аблова кримінальної справи за винесення завідомо неправосудного рішення, у ході розслідування якої неминуче б викрились і квартирні маніпуляції «його честі».
 
 
 
П’ятий вимір судді Аблова
 
 
 
Герой Булгакова з захватом оповідав про прониру, який без усякого п’ятого виміру та іншої математичної чортівні покращив свої житлові умови в результаті багатоступеневих комбінацій з обміну квартир. Наш герой домігся значно більшого, і також без допомоги потобійчних сил і п’ятого виміру, а лише завдяки тому, що має два ідентифікаційних коди – 835700019 і 2636714275.
 
 
 
Під першим значиться безробітний громадянин Аблов Євгеній Валерійович, 10 березня 1972 року народження, який народився в с.Випасне Білгород-Дністровського району Одеської області і користується двома оселями в м.Білгород-Дністровському: по провулку Франка, буд. 15, кв.41 і по вул. Провадійській, буд. 16, кв. 12.
 
 
 
Звертаємо увагу читачів: цей код дев’яти-, а не десятизначний. Хтось навмисно пропустив цифру «2» на початку коду, завдяки чому він сприймається (точніше – сприймався, оскільки зараз Аблов ним вже не користується) базами даних державної податкової служби як помилковий. Тим не менш, саме такий код був присвоєний Євгенію Валерійовичу 26 травня 1996 року Білгород-Дністровською об’єднаною Держподатковою інспекцією. У 2005 році, як тільки батько Аблова пішов з посади заступника голови Білгород-Дністровської райдержадміністрації, цей код був закритий.
 
 
 
Другий код був виданий громадянину Аблову Євгенію Валерійовичу, який народився 10 березня 1972 року в м.Білгород-Дністровському, проживав у Одесі по провулку Маяковського, 5 і працював у прокуратурі Одеської області. Видала код у квітні 1998 року ліквідована нині Держподаткова інспекція в Жовтневому районі м.Одеси. Цим кодом Аблов користується донині.
 
 
 
Дружина Євгенія Валерійовича, Юлія Юріївна, до переїзду в столицю також мала окрему квартиру в м.Одесі, по вулиці Польській, 5, квартира 40, і працювала (до травня 2007 – разом з чоловіком) у прокуратурі Одеської області. Але, треба думати, й гадки не мала, що її родина володіє такою кількістю нерухомості. Бо в протилежному випадку пані Юлія, як чесний прокурорський працівник, негайно б доповіла про це рапортом.
 
 
 
Підкреслюємо: йдеться саме про квартири сім’ї Євгенія та Юлії Аблових, квартири їх батьків ми не рахуємо. Наприклад, батько Євгенія Валерійовича, Валерій Федорович, 16 березня 1948 року народження, колишній заступник голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, і досі мешкає в с.Випасному по вулиці Кишинівській, 160, звідкіля щодня добирається на роботу – Валерій Федорович керує Дослідним господарством «Андріївське» в с.Андріївка цього ж району.
 
 
 
До цього списку можна додати ще й помешкання в Києві. І всі ці квартири, здається, отримані безкоштовно по лінії або прокуратури, або Державної судової адміністрації. Точніше – дві від прокуратури й три від ДСА. Злі люди пащекують, що, начебто, видурювати в держави службові квартири за допомогою різних ідентифікаційних кодів пана Аблова навчила ріднесенька тітка. Втім, якщо ми десь помилились – ласкаво запрошуємо Євгенія Валерійовича до слова. Ми залюбки надамо йому можливість розповісти про свої житлові умови – хоч у формі інтерв’ю, хоч у вигляді публікації за його авторством. Якщо ж пан Аблов забажає оприлюднити через сайт «ОРД» декларацію про доходи – впевнені, що редакція буде лише вітати цей мужній і правильний крок заступника голови Окружного адміністративного суду м.Києва.
 
 
 
Звісно, дуже б хотілось, щоби ті ж Андрій Портнов та Сергій Ківалов прокоментували джерела такої заможності скромного служителя Феміди. Бо після їх обурених філіппік на адресу Бачуна цілком природнім було б очікувати, що відтепер в Окружному адміністративному суді Києва відправлятимуть правосуддя виключно експерти з питань суддівської етики й лише за наявності довідки про те, що всі свої капітали вони роздали сірим та убогим.
 
 
 
Ну, а ми доки розповімо шановним читачам про обіцяну справу, аналогів якій досі не знало вітчизняне адміністративне право, і яка була розглянута Абловим в травні 2010 року, наприкінці свого перебування на посаді судді Одеського окружного адміністративного суду. Це був своєрідній «дембельський акорд» Євгенія Валерійовича, за який його цілком могли взяти під варту. Але він не тільки викрутився, не тільки після своєї грандіозної витівки перебрався до Києва, так ще й потрапив на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду столиці. І хто після цього посміє засумніватись у надприродних здібностях Сергія Васильовича Ківалова?
 
 
 
(далі буде)
 
 
 
 
 
 
Початок статті: