Чи піде українська влада війною на сепаратистські книжки?

antiraiderukr 17.06.2015 в 16:49



Минуло вже більше місяця, відколи міністр культури України В’ячеслав Кириленко продемонстрував суспільству своє непереборне бажання захистити вітчизняний книжковий ринок від літератури, що пропагує зневагу та ненависть до України. Але далі гучної заяви, на жаль, справа не просунулась. Ані Міністерство культури, ані інші державні органи, які відповідають за контроль якості та розповсюдження друкованої продукції в Україні, не зробили у цьому напрямку жодного позитивного кроку.

На думку експертів, долучених до підготовки даного матеріалу, ситуація з сепаратистською літературою, яка нескінченними потоками прибуває до України з сусідніх держав, залишатиметься стабільно неконтрольованою та небезпечною. І не зміниться вона, допоки українська влада остаточно не визначить для себе тлумачення ідеологічно-спотвореного друкованого слова, як прихованої зброї, яке вже неодноразово продемонструвало свою загрозу для суверенності України та цілісності нації.

Крім цього, відповідні державні органи, оновлені Майданом, мають у короткий термін впровадити ефективну стратегію, методи боротьби із ворожою пропагандою у вигляді друкованої продукції та призначити відповідальних посадовців за реалізацію однієї з найважливіших стратегічних задач країни. З іншого боку, діяльність посадовців має бути абсолютно прозорою та незаангажованою та, обов’язково, контролюватися з боку суспільства.

Але «не все так просто, як бачилося на Майдані», вважає заступник міністра культури України Ростислав Карандєєв. За його словами: «Минула влада підігравала антиукраїнським, проімперським настроям, натомість утискаючи українську національну ідеологію, в широкому розумінні, і течії, котрі були спрямовані на нацвідродження. Сьогоднішня влада мала би зайняти протилежну позицію. Але влада це - не тільки перші особи, це - весь її механізм. На ключових міністерських та відомчих посадах продовжують працювати ті ж самі чиновники, що працювали за януковича та якісно виконували вказівки влади минулої».

Наводячи приклад, Карандєєв розповідає про суперечки в співпраці з міністерством фінансів: «в міністерстві, де працює прогресивний, але не посвячений в деталі новий міністр Наталя Яресько, де заступники міністра більш глибоко володіють розумінням проблем, але не можуть присвячувати себе кожній з них, «парадом правлять» чиновники-виконавці, що займають антиукраїнську позицію та усіма методами вчиняють спротив інноваціям в галузі пропаганди та розвитку національної культури», - обурюється він.

А нардеп та член комітету з питань запобігання і протидії корупції Ігор Луценко дивиться у майбутнє боротьби з ворожою пропагандою більш впевнено. За його словами: «це питання має розглядатися на законодавчому рівні. У нас існує достатньо структур, здатних створити необхідний законопроект, це і Міністерство Стеця, і комітет ВР по культурі Княжицького, які мають усі повноваження для просування відповідних ініціатив».

Здавалося б, сила та міць пропаганди добре відома українським високопосадовцям, спроможним вплинути на ситуацію. Деякі з них побували в недалекому радянському минулому, де злагоджено та безперебійно працювала потужна ідеологічна машина, промиваючи громадянам могутньої держави мозок та насаджуючи фантастичні міфи задля утримання контролю над територіями московського домінування. Більшість з них мовчазливо спостерігали за пролонгацією «братніх» традицій на території вже незалежної України.

Як стало відомо, навіть голова МВС України Арсен Аваков, будучи фанатом фантастики і співголовою конгресу фантастів у Харкові «Зоряний міст», ще у 2009 році опублікував на «Українській правді» статтю «Хотят ли русские войны?». Аваков проаналізував книжки вітчизняних та російських тоді ще псевдо-фантастів, а сьогодні відомих сепаратистів: Георгія Савицького («Поле боя – Украина. Сломанный трезубец») (видавництво «Ексмо»), Олександра Сєвєра («Русско-украинские войны») (видавництво «Яуза-Пресс», «Ексмо»), Максима Калашнікова, Сергія Бутковського, співавторів опуса «Независимая Украина. Крах проекта» (видавництво «Фолио») та Федора Березіна, автора фантастичного бестселера, виданого накладом 25 тис. примірників «Война 2010. Украинский фронт» (видавництво «Ексмо»). Крім того, майбутній голова МВС повідомив про те, що Сергій Бунтовський є керівником донецької міської організації «Донбасская Русь», Максим Калашніков – головою спільноти «Русское братство», а Федір Березін – професійний військовий капітан Радянської армії та за сумісництвом письменник-фантаст.

Аваков закінчив свій матеріал риторичними запитаннями: до чого готують читацьку аудиторію зазначені автори? Чому так вперто нав’язує Росія своїм співгромадянам та українцям думку про необхідність та неминучість війни з Україною? Та підсумував цитатою свого товариша: «як же вони, сукі, собі таке дозволяють!»

На занепокоєння фантастоголіка Арсена Авакова, навіть судячи з коментарів під публікацією, ніхто особливої уваги не звернув. Наш народ, затьмарений міфом про братські слов’янські народи та непорушну дружбу між Україною та Росією, до останнього не вірив у реалістичність представлених в цих замовних творах прогнозів.

«А тим часом, ці книжки робили свою справу – готували ґрунт для втілення у життя кремлівських фантазій. Тому й не дивно, що розіп'ятий хлопчик з американського серіалу «Гра престолів» спочатку вигулькує в тексті Дугіна, а потім щасливо приземляється на язик алкоголічної хвойди», - констатує прозаїк Юрій Винничук.

За словами Ігоря Луценко, несприйняття реальної загрози з боку Росії у нашому суспільстві та органах безпеки виникло через те, що: «з часів розпаду Радянського союзу спеціалісти із ідеологічної боротьби залишилися у Москві. І машина, котра формували імперію, також там залишилася. Свого часу в Україні працював підрозділ КГБ, який займався «відловом» інокомислячих та «відправкою» їх на Колиму. Деякі фахівці з цих підрозділів з часом були заслані в СБУ та Раду нацбезпеки незалежної України. Тому наша система національної безпеки апріорі не могла мати необхідного імунітету від впливу імперської ідеології. А ресурси на розвиток імунітету не виділялися. Такі люди як покійний Олесь Бузина – стандартна технологія, яка базується на історичній інерції. Цей інерційний рух продовжується і сьогодні. Координатори антиукраїнських технологій завжди розуміли значення літератури і її розповсюдження як комплекс: починаючи від автора, який пише, і закінчуючи книгарнею, яка розповсюджує його твори. Це все від і до контролювалося в СРСР. І це продовжує контролюватися в Україні. Починаючи із ідеологічного протистояння і закінчуючи військовим», - констатує нардеп.

Тим часом, зазначені Аваковим «суки» продовжували сіяти українською землею свої отруйні ідеологічні зерна, відряджаючи до нас своїх глашатаїв, пропагандистів руського миру, таких як радник Путіна, письменник Ніколай Старіков («Украина. Хаос и революция – оружие доллара», «Россия. Крым. История») (видавництво «Пітер»), російський військовий історик, письменник Михаїл Полікарпов («Оборона Донбасу») (видавництво «Книжный мир») та російський військовий, письменник, теперішній «дєятель ДНР» Ігор Стрєлков («Жах бандерівської хунти») (видавництво «Книжный мир»), та поширюючи багатотисячні тиражі антиукраїнської та сепаратистської літератури.

Їх пропагандистське виття синхронно підтримувала вітчизняна зграя сепаратистів: публіцист Олесь Бузина, автор: «Вурдалак Тарас Шевченко» (видавництво «Арій»), «Тайная история Украины - России» (видавництво «Довіра»), «Революция на болоте: взгляд белогвардейца» (видавництво «Довіра»), «Воскрешение Малороссии» (видавництво «Арій»), «Союз плуга и трезуба: как придумали Украину» (видавництво «Арій»), «Докиевская Русь» (видавництво «Арій»), «Утешение историей» (видавництво «Арій»), екс-міністр освіти України Михайло Табачник («Фашизм в Украине: угроза или реальность?» (видавництво «Фоліо»), «История украинской дипломатии, «Убийство Столыпина» (видавництво «Фоліо»), «Убийство Петлюры» (видавництво «Фоліо»), «Крестный путь Петра Столыпина» (с предисловием патриарха Московского и всея Руси Кирилла) (видавництво «Фоліо»), «Полководцы Украины: сражения и судьбы» (с предисловием Маршала Советского Союза С. Л. Соколова) (видавництво «Фоліо»), «Петр Столыпин» (серия ЖЗЛ издательства «Молодая гвардия» с предисловием патриарха Московского и всея Руси Кирилла), «Утиный суп по-украински» (видавництво «Фоліо»); політолог, історик, журналіст Володимир Корнілов («Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта») (видавництво «Фоліо») та екс-нардеп, екс-голова ВР України Володимир Литвин, «професійний історик», автор замовних історичних опусів («Истории Украины» в трех томах, четырех книгах: т. 1, «С древнейших времен до конца XVIII века...»; т. 2,«Конец XVIII - начало XX века»; т. 3, кн. 1-2 «Новейшее время (1914-2004)») та книги про Леоніда Кравчука, на думку автора - зрадника Компартії).

Олександр Красовицький, директор видавництва «Фоліо», презентує чергову антиукраїнську книгу «Донецко-Криворожская республика: Расстрелянная мечта» з колегами: письменником-українофобом Володимиром Корніловим, одіозним журналістом Олександром Чаленко та сепаратистом Сергієм Аксьоновим

Всі ці книжки були видані, а деякі продовжують видаватися на території України. Згідно із публікацією «Комерсанта України», у 2010 році нєтлєнки Табачника та Литвина навіть вийшли за державний кошт в рамках програми «Українська книга» та в примусовому порядку поповнили фонди державних бібліотек України. (http://genshtab.info. Литвин Владимир Михайлович).

А решта втілилася у життя, завдячуючи клопоту вітчизняних приватних видавництв, таких як київське видавництво «Довіра» Тамари Гуменюк (яке підтримувало творчість Ганни Герман та видало її твір «Довіра»), київський «Арій» Дмитра Мойсеєнко та харківське «Фоліо» Олександра Красовицького. До речі, останній нещодавно змінив свої вподобання та, перевтілившись в патріота, запропонував: «…оптимізувати потік російської книги до України та, наприклад, заборонити ввозити книги антиукраїнського змісту, про що і повідомив «Радіо Свобода». (http://www.radiosvoboda.org/content/article/25475933.html).

З іншого боку, є свідчення про те, що Олександр Красовицький налагодив співпрацю із своїм двоюрідним братом Олегом Новіковим – засновником російського видавництва «Ексмо», яке спеціалізується на випуску представленої вище «літератури». До речі, саме Красовицкий привів Новікова у книжковий бізнес (http://www.rosp74.ru/news/news_345.html). Крім того, видавці стверджують, що директор «Фоліо» займається реанімацію представництва ворожого для українців видавництва в Україні та залучає до злочинного бізнесу українських менеджерів.

Як стало відомо, в листопаді 2014 року в Україні було зареєстроване ТОВ «ФОРС Україна». Співзасновником цього підприємства є Людмила Божко – близька товаришка матері Олега Новікова, а функції координатора виконує харків’янин Олександр Кірпічов, близький знайомий Красовицького.

Крім того, найближчим часом директором з продажу новоствореної компанії планують призначити Олену Амурцеву, громадянку РФ, яка раніше працювала в головному московському офісі «Ексмо» та у київській філії цієї компанії та займалась питаннями постачання зазначеної літератури до України. Імовірно, це призначення сприятиме поширенню друкованого бруду у нашій країні.

Зверніть увагу, на обкладинці «Лейтенант из будущего» зображені персонажі, вдягнені в нацистку форму, схожі на прем’єр міністра України Яценюка та секретаря РНБО Турчинова, які стоять на колінах. (Ексмо. 2014 р.)

Цікаво, що «ФОРС Україна» створили одразу після припинення діяльності «Ексмо Україна». Саме ця структура раніше представляла інтереси «Ексмо» в Україні. І саме розбіжності у поглядах російських та українських співзасновників щодо асортименту книжкової продукції, що поставляється до України, поставила крапку на їх подальшій співпраці.

Директор видавництва «Ексмо» Олег Новіков з колегами відвертими українофобами - заступником голови Держдуми Сергієм Желєзняком та головою комітету Держдуми з інформполітики Леонідом Лєвіним

Насправді описати весь нескінченний та згубний потік брудного сепаратистського читва в одному матеріалі практично не можливо, але воно того й не варто. Задача матеріалу полягає не в систематизації антиукраїнських книжок та виявленні відвертих зрадників-поширювачів цього читва, а в пошуках методів боротьби з їх поширенням в Україні, яка, на думку запрошених експертів, є доволі непростою та наріжною.

З одного боку, за словами Ростислава Карандєєва: «існує такий термін – свобода слова, його вживають не тільки у нас, але у всьому світі. Є певні виписані стандарти, що діють і в Штатах, і в Європі, які регламентують, що таке свобода слова, і законодавчі акти в країнах, де не утискається свобода слова. І в даному випадку це законодавство дуже ліберальне. Світова практика не передбачає «затикання» тих, хто щось видає, говорить в противагу державній політиці, але не розпалює міжнаціональної ворожнечі, пропаганди насилля, фашизму і тому подібне. З ліберальної практики, яка діє в сучасному світі, заборона друкування творів, які несуть не завжди вірну ідею в контексті консолідації нації, формування істинних цінностей, які нам здаються істинними – заборонити не можливо», - констатує заступник міністра культури.

«Але», за його словами: «в противагу, має існувати інша практика, коли ви не згодні з якоюсь ідеєю, популяризуйте свою і доводьте суспільству, що ваша ідея більш вірна, більш правильна і нехай люди приймають рішення самостійно та визначаються – яка позиція більш відповідає їхньому світогляду. Або ж формуйте цей світогляд, і відповідним чином вони почнуть сприймати вашу ідею. Саме державні чиновники мають взяти на себе ці регуляторні функції та нести ідеї про відродження мови і національних традицій».

В противагу ліберальній версії Карандєєва, Ігор Луценко констатує: «Якщо ми бачимо, що наші вороги використовують свободу слова, принципи вільного ринку, що існують в цивілізованому світі задля просування своїх інтересів, ми маємо діяти жорстко. В обставинах, що склалися, у нас є вибір: або наше існування та відмова від принципів вільного ринку і свободи слова, або постійний тиск ворожої ідеології. Задля збереження держави ми маємо тримати під контролем наш інформаційний, медійний та книжковий ринки. Тут потрібно використовувати принцип ідеологічної війни та віддзеркалювання ідеологічних та пропагандистських процесів, направлених на знищення України. Вихід – ввести цензуру і все. Ніякої ватної літератури! Якщо продовжуватимуть розповсюджуватися книжки про «великую расєю», то від Києва залишиться кривавий Донбас», - додає нардеп.

А за словами видавця Володимира Брискіна: «Присутність розпалу ворожнечі між людьми чи розповіді про ворогів України в книжках – однозначні маркери, що ці книжки мають бути забороненими. Сьогодні такі книги в нашій країні виходять у приватних видавництвах, тому вилучення їх у виробників не має юридичних законних підстав. Але механізм запобігання їх потрапляння до торгівельної мережи має існувати. Має працювати регулятор, що контролює процес з’явлення ворожого для України продукту, але не з державною формою власності. Я боюсь, щоб будь-який інструмент цензурування не перетворився на інструмент утискання».

Крім того, вважає видавець, пропаганда і культура це - пов’язані явища. Але пропаганда – підміна, а культура - вияв. І мені здається, що зараз література має бути виявом, а для пропаганди має існувати курс патріотичного виховання школярів і студентів. Матеріали, якими можна виховати патріотизм, мають бути вільно доступними і створені відомими, публічними особами, авторами, експертами.

Зазначені експертами рекомендації та методи боротьби з ворожою пропагандою у вигляді сепаратистської друкованої продукції не панацея і далеко не весь спектр можливостей, які давно було б слід використати задля припинення розповсюдження ворожого читва.

Дійсно, можна терміново створити профільну робочу групу в парламенті, підготувати, затвердити та проголосувати Законопроект (що регламентує жорстку систему покарання за зазначений злочин), який унеможливить потрапляння, випуск
та розповсюдження в Україні сепаратистської літератури. Можна створити, затвердити та забезпечити необхідними бюджетними коштами державну програму - андитод ворожій пропаганді. Або, на сам кінець, створити громадське об’єднання, яке відслідковуватиме та тавруватиме видавців та розповсюджувачів друкованої гидоти та поширюватиме інформацію про них у суспільстві. Але з чогось вже нарешті треба починати. Терміново. Жорстко та впевнено. Адже майбутнє нашої держави має відстоюватися не тільки в кривавих баталіях АТО, але й на перманентних ідеологічних фронтах.


Віктор ТАРАНОВ, «Конфлікти і закони»

Их нравы: телеканал «депутата ДНР» обвиняет «главу города от ДНР» в рейдерском захвате

antiraiderukr 21.05.2015 в 13:28

_Nor2VT9rWx18.jpg
В Горловке – очередная стадия «разборок по ДНР-овски»: самопровозглашенный глава администрации Андрей Дарковский своим поручением заставил опечатать единственный в городе телеканал «Горловка.Сегодня», подконтрольный так называемому депутату от «ДНР»  Юрию Крикуленко (до событий «русской весны» - депутат горсовета, бизнесмен, владелец клуба «Бермуды»).  При этом сам канал располагался и пользовался оборудованием в захваченном здании ТВ «6-й канал».

На сайте «Горловка. Сегодня» появилось статья с грмким заголовком «Власти Горловки в лице Дарковского А.И. творят беспредел». В ней, в частности, сообщается: сегодня Дарковский оставил город без информации, сотрудников телеканала без работы, маленьких горловчан без детских передач, а жителей города без последних новостей, тем самым способствуя информационной блокаде.

Коллектив канала «Головка Сегодня» все таки надеется на справедливость, на то что прокуратура и МГБ дадут действиям Дарковского правовую оценку и будут способствовать восстановлению работы телеканала. Тем не менее уже понятно, что его действия - это попытка рейдерского захвата, превышение служебных полномочий и элементарный «отжим» через админресурс.

В связи с этим, за защитой своих прав и интересов весь коллектив канала «Горловка Сегодня» обратился к Главе республики, в прокуратуру и МГБ.

Напомним, это не первый публичный конфликт между Крикуленко и Дарковским. Ранее  владелец ночного клуба «Бермуды» Юрий Крикуленко на совещании предложил отменить пропускную систему на въезде в город, включить уличное освещение и сократить комендантский час. На что получил ответ от так называемого мэра Горловки Андрея Дарковского: «Будем только ужесточать и ужесточать».

 

Горловка.юа

Новая украинская «семья» Игоря Сало

antiraiderukr 16.03.2015 в 12:00

31919.jpg
Год назад для украинцев слово «семья» обрело некий новый смысл. Нынче его ассоциируют не только с родными, а и с конкретным кланом бывшего президента Украины Виктора Януковича. Но последующий год показал, что таких «семей» у нас в стране десятки. Какие-то у всех на виду, какие-то предпочитают скрываться от глаз общественности, как «семья» Игоря Сало.
foto1_1.jpg

Глава семейства
Одной из таких «Семей» есть клан, во главе которого стоит российский бизнесмен с украинскими корнями Игорь Сало. Его семейство хорошо знают в Харькове. Именно там родилась «семья Сало». Сам отец семейства, хотя и любит красивую жизнь, но по сути провинциал. Родился Игорь Сало в небольшом селе Балаклея, что в Харьковской области. После окончания Харьковского фармацевтического института наш герой по распределению в должности офицера был отправлен в Германию. И там уже началась его карьера вора. Сало не брезговал ничем: воровал спирт, медикаменты у солдат — и все для наживы.

После службы его карьера развивалась стремительно.

Правда, в основном нелегальными методами. Прорыв в его биографии случился лет десять назад благодаря владелице модельного агентства «Карин» Владе Литовченко. Именно она вывела Сало ”в свет”. Вечеринки, светские рауты, новые знакомства. Так Игорь Сало завел новых влиятельных друзей в правоохранительных органах. К слову, большинство из них до сих пор помогают Салу в его махинациях. Некоторым даже удалось если не сохранить, то «купить» должности и при новой власти. Но тогда благодаря новым знакомствам Сало влился в накотрафик.

Наследник
Что касается личной жизни, то она у Игоря Сало довольно насыщена. Он как моряк – в каждом порту имеет по жене. О гаремах его жен и детей ходят легенды. Однако ни законных, ни внебрачных своих детей он особо не балует ни вниманием, ни деньгами. Единственный, кто смог хоть как-то влиться в «семью» – сын Владимир.

Вовочка последним временем стает все больше похож на отца. Такой же вор, мошенник, прожигатель жизни.

Так как отец к нему, как и к остальным своим детям, особых чувств не испытывал, в 16 лет Вова получил паспорт на фамилию матери. А отчество взял отчима – Геннадьевич. Об отчиме Вовы стоить рассказать отдельно. Мать, после неудачной связи с Игорем Сало вышла замуж за некого Геннадия Йоффе. Впрочем в том, что господин Йоффе является именно Йоффе имеются серьезные сомнения. По крайней мере, большая часть харьковских заправщиков знают его под фамилией Ветохин. Геннадий Ветохин поменял фамилию на Йоффе в 2003 году. В этом же 2003 году, сразу после изменения фамилии, Йоффе умудрился подписать важные для своего бизнеса соглашения с западным инвестором под своей старой фамилией Ветохин, чем ввёл в полное заблуждение и самого инвестора, и нотариуса, который регистрировал сделку.

Поговаривают, что именно он украл у государства и иностранных инвесторов Харьковскую меховую фабрику. Также ему принадлежат 12 заправок, которые оформлены на фирму ООО «СБМ Плюс». Когда же у родного отца карьера пошла вгору, Вова решил вернуться в «семью». Он взял фамилию и отчество Игоря Сало и стал работать с ним.

Но на этом связь Вовы и Геннадия Йоффе (Йоффика как называют его за глаза) не заканчивается. Так как прямых наследников у него не было, отчим все свое имущество оформил на жену – мать Владимира. Но мужем он ей был столь же неверным, как и предыдущий Игорь Сало. Потому, когда одна из любовниц Йоффика родила ему ребенка, Вовочка забеспокоился, что ему из миллионов отчима ничего не останется. Вовочка выстроил план убийства своего отчима, обратился к крестнику своей мамы и другу детства Гриненку Владу, попросил найти киллера для убийства Йоффе Геннадия, с целью заполучены имущества. Убийство в 2004 году не состоялось, так как Владислава Гриненко арестовали сотрудники УПОБ в Киеве. Вовочка без угрызения совести давал показания против своего друга детства. Влад Гриненко сначала находился 1,5 года в Киевском Следственном Изоляторе, а после решения суда получил 4 года и отсидел в Житомирском учреждение исполнения наказаний.

Гриненко был освобожден и вышел из тюрьмы калекой, больной туберкулезом. У Гриненко есть решение Европейского Страсбургского суда о его не законном аресте. Еще один факт наводит на размышления — судья Харута, который вынес решение о виновности Гриненко, скоропостижно скончался в 2015 году. А Вовочка Сало- инициатор и заказчик убийства остался ни при делах, был отмазан своим отцом Игорем Сало, и не привлекался к этому уголовному делу. Сегодня больной и обиженный Владислав Гриненко готов давать показания против Вовы. Удастся ли Сало-младшему, избежать наказания и в этот раз? Вопрос остается открытый, так как многие друзья его папы, которые помогали в прошлый раз, уже давно не имеют такого влияния, так как сам же Сало многих из них подставил и обманул.

Друзья «семьи»
Как и у каждой семьи, у «семьи» Сало есть свои верные друзья. В первую очередь, к таковым стоит причислить двух «тетушек» – Светлану Грабарчук и Татьяну Ткачик. Обе – юристы, специализирующееся на рейдерских захватах. Именно они помогали Салу «отжать» предприятие по изготовлению инсулинов «Индар». Они – его тыл. Ныне одна из них, а именно Ткачик, возглавляет государственную структуру – «Укрмедпром». Благодаря ей Сало все еще надеется расширить свои владения в области фармпредприятий. Но по имеющейся информации, об ее прошлом и «рейдерской специализации» знает министр здравоохранения Квиташвили, который планирует уволить ее с должности. Дружит Сало и с харьковским вором в законе, Артуром Гарибяном, вместе с ним они наладили наркотрафик в Украину. Помимо того, что на наркотиках друзья зарабатывают большие деньги, они успешно пользуются своим товаром.


Еще один, судя по всему, уже бывший ”друг семьи” – Евгений Файницкий. Недавно его арестовали.  Сдал его же покровитель – Игорь Сало. Евгения Файницкого арестовали свои же – «ДНР-овцы». Об этом в ФБ сообщил московский консультант правительства «ДНР» Роман Манекин. Позже задержание министра подтвердили в «генпрокуратуре ДНР». Официальная причина – топливный кризис в ДНР. На данный момент бензин в Донецке подорожал на 7-8 гривен. На АЗС литр А-95 стоит больше 33 грн.

Но есть и неофициальная причина увольнения министра, который курировал в ДНР одну из самых прибыльных отраслей – угольную промышленность. Евгений Файницкий известен не только как «человек Курченка», а и как подельник российского бизнесмена с украинскими корнями Игоря Сало. Среди «достижений» последнего – рейдерские захваты десятков предприятий по всей Украине. Ныне основной источник доходов Игоря Сало – контрабанда угля из ДНР. Именно он похлопотал о том, чтоб бывший харьковский СБУ-шник Файницкий занял должность министра ДНР.

Вместе они вывозили уголь из оккупированной террористами территории. Но Евгений Файницкий оказался не «совсем чист на руку». Проще говоря, Файницкий проворовался. Игорю Сало были выдвинуты претензии со стороны ДНР-овцев. Файницким пришлось пожертвовать (кстати, это не первый подельник Игоря Сало, которого тот предпочитает «кидать»). И теперь по нашим источникам Салу придётся либо искать нового сообщника, либо самому отвечать за контрабанду угля из территории ДНР. Иначе он потеряет эту «золотую жилу».

Аналогии
Сложно удержаться и не провести аналогию с «семьей» Янковича. Верней, с тем, как эта «семья» была изгнана из Украины. Ведь Игоря Сало, как и Виктора Януковича не без оснований подозревают в связях с российским бизнесом и спецслужбами. Постепенно украинские власти подбираются к подельникам Игоря Сало, попадают в поле зрения и «друзья семьи». Он не понимает, что та Украина, в которой он начинал свой ”воровской бизнес”, и нынешняя кардинально отлчаются. То, что люди готовы были терпеть в 90-е и 2000-е, сейчас вызывает бурю негативных эмоций. Как это случилось с ”семьей” Януковича. Возможно, скоро с не меньшим позором из Украины будет выдворен глава «семьи» Сало вместе с его наследником.



Руслан Якушев, АНТИКОР

ПАО "Мотор Сич" - пули вместо самолетов?

antiraiderukr 17.06.2014 в 13:55

.ec9e5d4418cddeb916f54861fa51abb5_L.jpg
31 мая в 05.30 в дежурную часть Ленинского райотдела милиции г. Луганск поступило сообщение о том, что на пост «контрольно-испытательной станции» «Луганского патронного завода» пришли вооруженные автоматическим оружием люди
одетые в камуфлированную одежду, представились самообороной так называемой «Луганской народной республики» и потребовали, чтобы охранник покинул территорию завода. С этого момента, под неусыпным контролем Москвы в войне сепаратистов юго-востока против Национальной гвардии Украины и батальонов ополчения началась масштабная спец.операция, без результатов которой вся планы сепаратистов рисковали в довольно сжатые сроки сойти на нет.

Все это время Россия, выступавшая в роли тылового обеспечения сепаратистов, ежедневно поставляла и продолжает поставлять на юго-восток Украины караваны снаряжения, живой силы и бронетехники. Однако с учетом развития масштабов украинской АТО каждое пересечение границы колоннами снабжения превратилось в русскую рулетку — разбомбит украинская авиация, или нет? Поэтому логичным решением сепаратистов и российских военных консультантов стало использование ресурса оборонных предприятий на захваченной украинской территории. Не испытывая недостатка к стрелковом оружии, главной проблемой террористов ЛНР и ДНР является «расходка» - боеприпасы популярных калибров, щедро расходуемых боевиками в войне против украинских военных.

Именно поэтому рано утром 31 мая на территории Луганского патронного завода появились вооруженные люди в масках. На протяжении трех дней с 31 мая по 2 июня под усиленной вооруженной охраной с территории оборонного предприятия автоколоннами бортовых ЗИЛов и ЗАМАЗов вывозилась готовая продукция и ресурсы.

Луганский патронный завод - это производство линий по производству боеприпасов, и производство самих боеприпасов.

Все это время между боевиками новоиспеченной ЛНР и руководством предприятия шли напряженные переговоры, целью которых являлось сохранение возможности производства боеприпасов с переносом производственных линий в более безопасное для террористов место. В итоге часть инженеров предприятия сепаратистам удалось «мотивировать» гонорарами. Остальным было предложено «валить нах..р» во избежании попадания в штрафную роту или живой щит перед войсками Национальной гвардии Украины.

7 июня украинскую границу прорвала колонна российской бронетехники, в которой, среди БТРов, КАМАЗов с боевиками и пушки находилось 6 «консультантов», целью которых являлась помощь сепаратистам в отладке производства боеприпасов на захваченной территории. Именно поэтому буквально в течении суток боевики предприняли по-истине беспрецедентные действия по укреплению собственных позиций в небольшом городке Снежное с населением в 45 000 человек. Целью столь неожиданных действий является наличие в городке крупного производственного предприятия «Снежненский машиностроительный завод», входящий в группу предприятий ПАО «Мотор-Сич». Спецификой данного завода является производство лопаток газотурбинных двигателей для авиапромышленности.
Стоит заметить, что ни присутствие боевиков на Луганском патронном заводе, ни их появление и укрепление на территории Снежнянского машиностроительного завода не зафиксировала ни одна камера многочисленных, вездесущих российских журналистов, присутствующих и на передовой и на допросах пленных бойцов Национальной гвардии.

После захвата террористами Снежного, интернет наполнился домыслами многочисленных экспертов, трактующих действия сепаратистов как наводкой из Москвы с целью получения контроля над стратегическим предприятием «жизненного необходимым» самой России. Однако в условиях войны, вошедшей в пик своей активности, не лопатки для газотурбинных двигателей являются жизненно-важным приоритетом для боевиков.

Вскоре после укрепления боевиков в Снежном, у ворот Снежнянского машиностроительного завода появились те самые грузовики, которые ранее вывозили с территории Луганского патронного завода продукцию и производственные ресурсы, а само предприятие обзавелось укрепленными блокпостами с охраной из числа тех же боевиков, вооруженных тяжелым тяжелым вооружением (рпг, иглы, пулеметы).


MalishAnNi.jpgИнформация об этом довольно быстро просочилась в украинские СМИ, на что руководством ПАО «Мотор-Сич» в лице депутата запорожского городского совета и председателя наблюдательного совета ПАО «Мотор Сич» Анатолия Малыша было заявлено следующее:
"На сегодняшний день предприятие работает в обычном режиме. Пока работе СМЗ никто и ничто не угрожает, что будет дальше — неизвестно".

Таким образом, господин Малыш отрапортовал общественности о том, что предприятие ПАО «Мотор Сич» продолжает эффективно работать на захваченной боевиками территории города Снежное. И даже обзавелось девятью новыми сотрудниками из Луганска, поселившимися в шести квартирах в районе Черемушки озвученного городка. А упомянутые ранее автоколонны, перевезли из Луганска в Снежное не производственные линии для изготовления боеприпасов, а необходимые для газотурбинных лопаток запчасти.

Вероятно, ответы на все эти, и другие вопросы можно получить у того самого Анатолия Малыша, поскольку уважаемого человека, Героя Украины Вячеслава Богуслаева заподозрить в пособничестве сепаратистам было бы крайне гнусным и постыдным делом. Тем более, что сам Анатолий Малыш, баллотировавшийся еще в 2007 году в народные депутаты Украины от ПР, а с 2010 года ставший доверенным лицом кандидата в президенты Украины Виктора Януковича давно питает симпатии к «славянским» и «русским» общественным движениям и формированиям, всячески спонсируя и мотивируя их деятельность под эгидой славного ПАО «Мотор Сич» и оставаясь по сей день в тени внимания украинских правоохранительных органов и Службы Безопасности Украины.

IZDATO