Нардеп Ревега ни при чем: в Бердичевском районе то ли рейдерский захват, то ли торжество закона

antiraiderukr 19.05.2016 в 13:55

Двести лет назад, после изгнания Януковича из страны, я общался с одним интересным человеком в бердичевской кафешке о будущем Украины. И он тогда в нашей беседе сказал кощунственные на то время слова: «Пройдет немного времени, и все преступления Яныка на фоне «порядка» новых властителей покажутся тебе возней в детском саду…». После сотен смертей патриотов на Майдане за такие слова мне искренне хотелось ударить этого человека, но я ограничился лишь тем, что просто перестал с ним общаться…
 
 
Вчера я был свидетелем интересного акта борьбы полиции, СБУ и житомирского «Беркута» (извиняюсь, не знаю как после ребрендинга называется это формирование полицейского спецназа – авт.) с организованной преступностью в Бердичевском районе в возле села Райки. Под каток людей в погонах (про каток закона писать в данном случае не получается – авт.) попало предприятие, которое перерабатывало породу на щебень возле карьера, принадлежащего райковецкой колонии.
 
История этой ситуации такова. Возле села Гришковцы находится асфальтный завод одного из частных предприятий, которое, с большой вероятностью, входило в круг интересов тогдашней Семьи. После массовых убийств патриотов на Майдане и смене власти в Киеве, хозяева завода бежали за кордон, а их представители (законно или нет – понять сложно) начали заниматься распродажей строительной техники и материалов.
Один олигарх, большой специалист по общественной перевозке селедки по новому асфальту, положил глаз на этот завод и хотел купить его за бесценок. Однако коллеги олигарха по партии власти того времени были настолько активны, что успели продать технику бердичевскому предпринимателю. Олигарх огорчился, а в дело вступил защитник народных интересов на прилегающих к селу Гришковцы территориях нардеп Ревега.
 
 
Народный депутат Украины Александр Ревега, возмущенный разворовыванием чужого частного предприятия по производству асфальта, пишет депутатское обращение в Генеральную прокуратуру с требованием найти воров и наказать их со всей строгостью закона. Народного депутата Ревегу не смущает тот факт, что в полиции нет ни одного заявления от должностных лиц асфальтного завода о фактах хищения имущества предприятия.
Почти два года полиция, прокуратура и другие душевные люди разбирались в ситуации с асфальтным заводом, пытаясь установить, в чем состоит преступный умысел участников сделки по продаже имущества асфальтного завода. Вероятно, зацепка, которая поможет неизвестному олигарху из клана порошков хапнуть тяжелую технику была найдена, и не смотря на отсутствие заявлений со стороны владельцев асфальтного завода, борьба с организованной преступностью завертелась в Бердичевском районе.
 
Утром 17 мая 2016 года дома у директора предприятия, на территории которого находится понравившаяся неизвестному олигарху техника, а так же у его старенькой мамы, работники полиции и СБУ провели обыски. Правоохранители смогли убедить судью, что в доме директора и его матери, вероятно, есть вещественные доказательства, которые могут довести причастность «потенциального преступника» к краже техники, о которой никто не заявил. Увы, не гранат, ни даже пары килограмм наркотиков, найти не удалось… Но житомирские правоохранители, окрыленные Уголовным кодексом Украины и лозунгом Порошенко «Житы по-новому», не опустили руки и пошли бороться с организованной преступностью на территорию предприятия, где находилась тяжелая техника, якобы украденная у асфальтного завода по версии нардепа, но не числящаяся в базе угона транспортных средств.
 
Зрелище мощи правового государства было шикарным и эффектным. Против трех работников предприятия (глядя на отсутствие в руках рабочих косметичек от Луи Витон – все потенциальные преступники) правоохранители выставили человек 15 сотрудников полиции, человек 10 офицеров СБУ и человек 20 «Беркута» в экипировке для разгона нарушителей общественного порядка. Жаль на крыше автобуса, в котором привезли воинов спецподразделения «бывший(?)Беркут» из Житомира не было пулемета, а в воздухе не барражировали боевые вертолеты… Глядя на эту махину подавления зла во имя добра олигархов, я сразу понял что конец организованной преступности не за горами, и главное в этом процессе, чтобы вас, уважаемые читатели, в эту самую организованную преступность не назначили.
 
Я попытался пообщаться с милой дамой, руководителем отдела по борьбе с организованной преступностью из Житомира, чтобы выяснить все ли в порядке с организованной преступностью в нашем Бердичевском районе. Но женщина объяснила, что на задании и не может ответить на вопросы. Предложила изложить мне свои вопросы в письменной форме и принести ей в рабочее время для подготовки ответа. Я поблагодарил представителя обновленной полиции за емкий обновленный ответ и стал наблюдать за обновленными действиями полицейских по изъятию тяжелой техники и перегонки ее на хранение «до выяснения всех обстоятельств». При этом, стыдно говорить, радовался за обновленную организованную преступность – умеют работать, настоящие преступники просто дети по сравнению с ними.
 
Как я уже указал в заголовке этой статьи, нардеп Ревега тут не причем. А то, что помощник народного депутата Ревеги Новицкий оказался на месте следственных действий полиции и СБУ и одухотворенно жал руки полицейским, то вероятно это стечение обстоятельств – приехал человек воздухом подышать на промплощадку. Таким же стечением обстоятельств стала и автомобильная техника, которая вывозила «подозрительные грузовики и погрузчик» с территории предприятия по просьбе следователя полиции – автотехника принадлежит предприятию… нардепа Александра Ревеги.
 
Напомню читателям, все эта борьба с организованной в Бердичевском районе преступностью происходит при отсутствии возбужденного уголовного дела, в рамках всего лишь… расследования, которое даст полиции информацию – есть преступление или нардепу Ревеге показалось.
 
Я специально не трогаю тематику «законно ли все происходящее» по той причине, что у меня нет достаточной квалификации, чтобы установить это: правоохранители говорят, что все законно, представители предприятия утверждают обратное. Теперь дело за юристами, которые установят все обстоятельства происшедшего и кто больше прав.
 
Осталось лишь добавить призыв к украинским школьникам: «Дети, учите иностранные языки! Это поможет вам стать лидерами украинских общин где нибудь в Торонто, Берлине или Варшаве, и гордо нести в цивилизованном мире украинскую культуру и самобытность нашего народа».
 
 

{ 1 Комментариев }

Рейдерське захоплення: «віджате» на Кіровоградщині збіжжя зникло у невідомому напрямку

antiraiderukr 14.01.2016 в 15:19


Пoчатoк рoку для сільськoгoспoдарськoї кoмпанії «Південна», яка знахoдиться в Кірoвoградській oбласті (Бoбринецький райoн, с. Червoна Дoлина, Вітязівське шoсе, 1) був, мабуть, найжахливішим за всі часи існування – на її теритoрію вдерлися oзбрoєні рейдери в балаклавах, які нейтралізували oхoрoну і, прикриваючись рішенням Oдеськoгo суду, пoчали вивoзити збіжжя – бoби сoї та насіння сoняшника – в невідoмoму напрямку. «Акула» детальнo oписувала це брутальне захoплення.

Який стан справ на підприємстві на даний мoмент, нашoму виданню телефoнoм прoкoментував Ілля Шарап, oфіційний представник власника підприємства. За йoгo слoвами, кoмпанія «Південна» пoдала апеляційну скаргу на рішення Oдеськoгo суду, її рoзгляд відбудеться в середині лютoгo. Такoж були пoдані заяви в пoліцію, ДФС в oбласті та прoкуратуру, на даний час їх рoзгляд триває.

За слoвами пана Іллі, вартість вивезенoгo збіжжя більш ніж у два рази перевищує суму, заявлену у пoзoві ТOВ «Нoвoтект-інфo». Притoму, за інфoрмацією, oтриманoю від місцевoї викoнавчoї служби, бoби сoї та насіння сoняшнику, насильнo відібрані у «Південнoї», начебтo зберігаються на oднoму з підприємств Аджамки (Кірoвoградський райoн). Представники кoмпанії пoбували за вказанoю адресoю, і були прoстo таки шoкoвані – вказане приміщення не відпoвідає неoбхідним умoвам зберігання збіжжя – вoнo знахoдиться в аварійнoму стані, не має ні вікoн, ні дверей. Малo тoгo, за слoвами місцевих жителів, будівлі підприємства закинуті більше двoх рoків. Але це ще не все – прoведений oгляд дoвів, щo ні насіння сoняшника, ні бoбів сoї, вивезених рейдерами, у вказанoму викoнавчoю службoю приміщенні немає.


Ілля Шарап стверджує, щo «Південна» вирішуватиме даний кoнфлікт сутo в юридичній плoщині, та вислoвив спoдівання, щo їм таки вдасться дoбитися справедливoсті.


Акула

Вооруженные рейдеры из «Айдара» захватили хлебозавод на Луганщине: Москаль ждет реакции Генштаба

antiraiderukr 01.04.2015 в 13:35

Руководитель Луганской областной военно-гражданской администрации требует разблокировать предприятие.
384641964.png

На Луганщине в селе Петровка Станично-Луганского района вооруженные бойцы "Айдара" захватили хлебозавод.

Об этом сообщается на сайте руководителя Луганской областной военно-гражданской администрации Геннадия Москаля.

По информации Москаля, вооруженные "айдаровцы" установили там свои правила и стали необоснованно поднимать цену на хлеб. При этом военные "Айдара" не позволяют другим производителям завозить хлеб в Станично-Луганский район и вовсе не платят за энергоносители. Так, задолженность предприятия по газу сейчас составляет 700 тысяч гривен, а за электроэнергию - 150 тысяч гривен.

Кроме того, руководитель области отмечает, что бойцы "Айдара" присвоили наличные деньги предприятия в размере 280 тыс. грн и материалы для изготовления хлеба на сумму 740 тысяч гривен, часть оборудования уже начали разбирать на металлолом.

В связи с этим глава области обратился к Генштаба и Минобороны с просьбой принять решительные меры для разблокирования предприятия.

"Генштаб на наши предыдущие обращения подтвердил факт захвата предприятия "УкрВереск" батальоном "Айдар", но никаких действий для его освобождения не предпринял. Несмотря на то, что в Вооруженных силах Украины есть Служба военного правопорядка, она даже не представлена в Луганской области", - подчеркнул Москаль.


ТСН

В элитном районе Одессы незаконно захватывают жилье военных (ФОТО)

antiraiderukr 23.10.2014 в 17:15

Значительная часть военных Одессы все еще проживает в общежитиях и служебных квартирах, хотя два года назад Верховная Рада и приняла закон, согласно которому военнослужащие и сотрудники МВД получили право приватизировать занимаемые комнаты. Баталии за такие квадратные метры не стихают до сих пор. Корреспондент ОТКАТа побывал на месте одного из «очагов» борьбы за жилплощадь в центре Одессы.

Бывшее общежитие для военнослужащих на пр. Гагарина, 19 до сих пор имеет достаточно спорный статус. Казалось бы, документы должны четко разграничивать этот вопрос. Но, если верить решению исполкома от 26 сентября 2013 г., уже год здание пребывает в статусе жилого дома и отдано под приватизацию. Одновременно с этим, решение Приморского суда Одессы признало это здание административным, а то есть подтвердило для него статус нежилого. Несмотря на все юридические коллизии, очередь на комнаты не «стоит», причем движется не только напрямую, но и в обход закона.

bjxOxuJQQcc-500x375.jpg
Jsw5P9FG0-E-500x666.jpg

23 октября ко входу бывшего общежития на Гагарина, которое напоминает скорее казарму со спартанскими условиями, чем здание в элитном районе, пришла некая Мария Юрченко. С собой она привела сотрудника квартирно-эксплуатационного отдела (КЭО) и принесла список распределения жилой площади. Все бы ничего, но этот документ является третьим по счету для тех, кто хочет заявить права на жилплощадь — ни ордера от исполкома, ни протокола жилищной комиссии гарнизона, обозначенных в ст. 58 ЖК Украины как единственные основания для вселения, у гражданки не было. Юрченко это не остановило – замки были сломаны, двери вскрыты и под негодующие возгласы жильцов дома она прошествовала в одну из комнат. Причем, забавно следующее – по документам гражданке якобы выделили комнаты № 4 и №5, но вскрыты были комнаты № 2 и №3 — во второй Юрченко «держала осаду», заняв стул, когда корреспондент ОТКАТа приехал на место.

Z6Kbz0EoZTo-500x666.jpg
HfSKNfcpgXs-500x666.jpg

K5hQe9AhDTQ-500x666.jpg
Жители дома обеспокоены накалившейся ситуацией и ищут правды в различных ведомствах. Так, еще 14 октября они отправили обращение военному прокурору Богуцкому с тем, чтобы он применил меры прокурорского реагирования и разрешил судьбу спорных квадратных метров. В частности, попросили пресечь незаконную деятельность сотрудника КЭО В. Яковенко, который «способствует» скорейшему въезду Юрченко на новое место проживания.

OEcdR04sp0U-500x666.jpg


lZkOPrre7Uc-500x666.jpg

Соседи беспокоятся из-за острой ситуации еще и потому, что на эти помещения претендует их товарищ – полковник запаса Сергей Волошин, участник военных действий в Афганистане, который стоит в квартирной очереди почти 20 лет – с 95-го. В 2006 г. он получил от властей служебное жилье на Днепропетровской дороге, однако почти сразу его и отобрали – «какой-то подполковник курил, у него сгорела квартира, и им с семьей в качестве исключения, как погорельцам, отдали жилье Волошина. С тех пор этого человека просто нет», — рассказал ОТКАТу один из жильцов дома на Гагарина Алексей Носиков. Сейчас Волошин вселился в здание, в ожидании окончательного решения от КЭО, завез туда свои вещи и поменял замки. В его отсутствие Юрченко и «въехала» в эти помещения.

B5J80b1383M-500x666.jpg

p7DJMT4hcAU-500x666.jpg

«Это барышня, которая у всех на устах. Скажите «Юрченко» в госпитале и все знают, кто это такая. Она известная скандалистка», — рассказывают жильцы. Отметим, что гражданка два года работала в одесском 411 военном клиническом госпитале. «С учетом того, что КЭО делает запрет, каким образом она появилась здесь, неизвестно», — добавил Алексей Носиков.

ОТКАТ обращает внимание местных властей на эту ситуацию, ведь такая проблема актуальна не только для дома на Гагарина. Почти 100 тысяч действующих и отставных военных и милиционеров в Украине стоят в очереди на получение жилья. Некоторые — больше 20 лет.


ОТКАТ

Рейдеры, опасаясь негативного решения суда, спешат вывезти нефтепродукты с Херсонской нефтеперевалки

antiraiderukr 14.10.2014 в 11:36

113441.jpg
На Херсонскую перевалку прибыла милиция и, оттеснив активистов, протестовавших против захвата предприятия, провела на территорию перевалки бензовозы. Это произошло за несколько часов до рассмотрения судом апелляции на решение о передаче перевалки двум госпредприятиям. Тем самым совершён очередной акт беззакония: рейдеры, опасаясь негативного решения суда, спешат вывезти нефтепродукты с предприятия. СМИ уже высказывали мнение, что за этим стоят структуры Игоря Коломойского.
Напомним, ранее члены трудового коллектива ООО «Всеукраинский промышленный союз» уже написали обращение к Президенту Украины Петру Порошенко, премьер-министру Арсению Яценюку, генеральному прокурору Виталию Яреме, главе СБУ Валентину Наливайченко и министру энергетики и угольной промышленности Юрию Продану. «Члены трудового коллектива ООО «Всеукраинский промышленный союз» обращают Ваше внимание на факт циничной попытки рейдерского захвата имущества и материальных ценностей коммерческой организации представителями государственных компаний, которые, прикрываясь высокопоставленными работниками милиции и силовиками спецподразделения «Титан», фактически заблокировали работу эффективно работающего частного предприятия», - сообщается в обращении. По мнению членов трудового коллектива ООО «Всеукраинский промышленный союз», это не что иное, как попытка «нечистых на руку руководителей ряда госкомпаний присвоить чужое имущество, а также перераспределить влияние в прибыльной сфере торговли продуктами нефтепереработки».      3 октября, ООО «Всеукраинский промышленный союз» получило от МВД для исполнения два определения Приморского суда Одессы от 30 сентября Согласно этим определениям по одному из незавершенных уголовных дел, весь имущественный комплекс Херсонской нефтеперевалки, арестованный в качестве вещественного доказательства по делу и находящиеся на нем нефтепродукты клиентов перевалки были искусственно и произвольно разделены на две части. Имущественный комплекс и резервуары переданы в оперативное управление одному государственному предприятию, а нефтепродукты, находящиеся в резервуарах – другому.


Элита страны

"7 км" опять в ожидании нового рейдерского захвата

antiraiderukr 01.10.2014 в 12:29

1.jpg
Одесский рынок "7-ой километр" может ждать новая попытка рейдерского захвата. Об этом на правах анонимности сообщил один из предпринимателей рынка.
По его словам, о возможном силовом конфликте предпринимателей предупредили охранные структуры, работающие на "7-ом".
"В августе нас уже пытались захватить, но из-за шума в прессе рейдерам ничего сделать не удалось, их выдворили с территории рынка. Хотя тогда здесь были и представители городского УВД, которые в происходящее не вмешивались. Нас предупредили, что 25 числа может быть новая попытка захватить администрацию. Признаки этого есть – в СМИ опять начались "заказные" материалы про собственников рынка и судей, которые ведут по нему дело", – рассказал предприниматель.
Напомним, получить контроль над рынком в настоящий момент пытаются депутаты Одесского облсовета Денис Волошин и Виктор Добрянский.

После заседания Верховного суда Украины по делу "7-го километра" 2 сентября Денис Волошин распространил заявление о том, что суд принял решение об изменении состава собственников рынка и передал его в собственность депутатов. Между тем, как позже сообщили СМИ, Верховный суд на самом деле лишь вернул дело на повторное рассмотрение в Высший хозяйственный суд – который в июне принял спорное решение по иску Волошина.

Одесса.net

Гендиректор КРРТ заявляет о захвате концерна предыдущим руководством

antiraiderukr 29.09.2014 в 14:47

Генеральный директор Концерна радиосвязи, телевидения и радиовещания Александр Пивнюк заявляет о рейдерском захвате центрального офиса концерна бывшим и.о. гендиректора Константином Захаренко.
"В 7 часов утра человек, который в апреле был отстранен от должности исполняющего обязанности гендиректора, осуществил рейдерский захват государственного предприятия", - сообщил Пивнюк в комментарии агентству "Интерфакс-Украина".
По его словам, Захаренко прорвался на предприятие, взломав двери, совместно с людьми, которые ранее работали на предприятии, а также с неизвестными лицами.
Экс-гендиректор предъявил решение Тельмановского районного суда Донецкой области об отмене решения правительства о своем увольнении и последующем назначении на эту должность Пивнюка.
Как добавил гендиректор концерна, районный центр Тельмановка на данный момент не находится под контролем украинских властей.

Безымянный

По состоянию на 8:30 в концерне ожидают реакции правоохранительных органов, куда ранее была направлена информация.
Рядом с концерном собрались порядка 100 человек, которые выражают поддержку предыдущему руководству.
Как сообщалось, в апреле текущего года правительство сменило генерального директора концерна, уволив Захаренко и назначив вместо него Пивнюка.
После увольнения в поддержку предыдущего руководства выступила инициативная группа сотрудников администрации концерна, назвавшая себя координационным советом профсоюза администрации КРРТ.
Они обвинили руководство концерна и Госспецсвязи в пособничестве самопровозглашенным ДНР и ЛНР, в частности в финансировании энергоснабжения объектов концерна, которые были захвачены боевиками в Луганской и Донецкой областях.

Украинская правда


 

Рейдерский захват ГХВИФ "Укринмаш", часть 2

antiraiderukr 26.09.2014 в 12:49

22.jpg
Непотопляемые братья Крючковы, часть 2
 
​ То, что гражданин Л. Крючков является наркоманом-кокаинщиком с определенным стажем – не секрет. Не обязательно быть экспертом, чтобы определить это. Любой человек, который когда-нибудь видел наркомана, сразу обратит внимание на область глаз, которые сами за себя говорят (см. фото). Однако, в нашей стране употребление наркотиков несет за собой лишь административную ответственность и ничего более. Но не в этом суть.
​Должность директора таких предприятий как ГХВИФ «Укринмаш» предполагает получение руководителем допуска к так называемой «секретке». Для получения такого доступа нужно предоставить справку из психушки, а также справку об отсутствии судимостей. Если с последним документом у Л. Крючкова, в отличии от своего старшего брата с парой ходок, проблем возникнуть не должно, то первый  ему просто придется купить. На принципиальность сотрудников больниц надеяться не стоит, ведь они не самые богатые люди. Итак, предположим, что все необходимые документы собраны. Далее пакет документов подается в уполномоченную на оформление допусков структуру – Службу безопасности Украины. Интересно, на сколько тщательно главные защитники нашей страны будут «пробивать» Л. Крючкова. Наверное точно так же, как проверяли в свое время гражданина Российской Федерации господина Саламатина Д.А. перед его назначениями руководителем ГК «Укрспецэкспорт», ГК «Укроборонпром» а потом и Министром обороны Украины?! Представим, что вопреки всему изложенному допуск таки получен. Что же получится в итоге: человек с репутацией, с которой не устроиться даже менеджером в любой уважающей себя компании, получит должность директора предприятия, через которое проходят сделки как по экспорту, так и по импорту вооружений?
​Возникают вопросы: Чьих он будет и для реализации каких целей его так активно проталкивают? Неужели мало осталось «засланных казачков» со времен Януковича, Лебедева, Якименко, которые по сей день «сливают» своим хозяевам в Москве всё, что только можно? Сколько раз наши ребята, которые героически отстаивают территориальную целостность Украины, попадали под обстрелы, в котлы и т.д. из-за предателей в рядах руководства АТО и силовых ведомств? Похоже, что кто-то пытается саботировать проведение АТО и обеспечение армии на более ранних стадиях, а именно на стадии закупок и ремонта вооружения.
Или всё проще: ДП ГХВИФ «Укринмаш» будет игрушкой в руках кидалы-наркомана, который где-то в бане или очередном кабаке будет рассказывать друзьям и подругам, что он «оружейный барон» . После того, как иностранные заказчики и поставщики поймут с кем имеют дело, предприятие потеряет рынки сбыта, которые нарабатывались годами и, как следствие, лишится средств к существованию.
Не вызывает сомнения лишь то, что действия братьев-рейдеров Крючковых всегда носили исключительно деструктивный характер и ничего хорошего от них ждать не следует. Бандиты они и после революции бандиты.
Руководство страны обязано отслеживать такие тенденции и пресекать подобные назначения на корню. Если вовремя не отреагировать, то после таких граждан как после саранчи – только пустота…

Элита страны

Голова правління: Це вже другий сценарій рейдерського захоплення "Франківського локомотиворемонтного заводу"

antiraiderukr 25.09.2014 в 12:55

Наприкінці липня Мінінфраструктури України ще на два роки продовжило контракт з головою правління товариства Ярославом Ленівим.

А вже 27 серпня міністр підписав наказ про дострокове розірвання контракту з Я. Ленівим та про призначення цим же наказом в. о. голови правління ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» Олександра Кучерука.

Ярослав Ленів має власне бачення причин того, чому з ним так раптово розірвали контракт. Ось що він розповів кореспондентові «Галичини».

— Свого часу мою увагу привернула стаття «Рейдерство по-українськи» у «Віснику Міндоходів України», — розповідає Ярослав ЛЕНІВ. — У ній подавали детальний опис найпоширеніших схем захоплення держпідприємств. Перша, зокрема, базувалася на умисному доведенні підприємства, що працює, до банкрутства. Друга — через зміну керівника на таку людину, яка й приведе підприємство до того стану, коли його можна буде купити за безцінь. Детально аналізуючи події навколо нашого підприємства, дійшов висновку, що в нас робили спроби реалізувати вже і перший, і другий сценарії рейдерського захоплення заводу.

Умови ведення бізнесу нині такі, що ніхто не хоче купувати прозоро, щоб був конкурс і щоб була реальна ринкова вартість. Зрозуміло, якщо йти цим шляхом, то необхідно захистити працівників, нести певні інвестиційні зобов’язання тощо, а громадськість та держава згодом могли б контролювати їх виконання. Таким, вважаю, повинен бути цивілізований продаж, проте за наших реалій він наразі не проглядається.

Загалом спроби виставити ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» на продаж були і в 2007 році, і в 2010-му, і в 2013-му. Але щоразу колективові вдавалося зберегти його в державній власності: ми писали листи облдержадміністрації, облдержадміністрація своєю чергою — міністрові. За результатами звернень Фонд держмайна України виключав нас із переліку об’єктів приватизації до ухвалення нової постанови Кабінету Міністрів України.

Однак першу спробу справді рейдерського захоплення заводу, вважаю, було зроблено у 2012 році. Події тоді розвивалися так: упродовж першого кварталу завод працював нормально. Колектив виконував усі показники, мав роботу. Але у другому кварталі підприємство почало штормити. І завершилося все тим, що обсяги виробництва впали, по суті, на 30 відсотків порівняно з тими, на які мали вийти.

Але це ще не все. На заводі на той час ухвалюють багато нелогічних рішень. У чому, власне, полягала їх нелогічність? Низку структурних підрозділів було реорганізовано, деякі — взагалі ліквідовано. Наприклад, повністю скорочено персонал відділу маркетингу на чолі з його начальником. Колісний цех було об’єднано з ливарним, а інструментальний — з цехом гідропередач. Все це робили за внутрішніми наказами по заводу, які видавав тодішній керівник підприємства Василь Дутчак.

Ті, хто має досвід роботи на заводі, знають, що в системі управління підприємством є керівники і служби, які працюють на те, щоб колектив мав замовлення, щоб були регулярні надходження коштів, укладення договорів і відвантаження готової продукції замовникам. Цим опікуються заступники голови правління та відділи маркетингу і постачання. Вони дбають, щоб завод працював стабільно. А тепер гляньмо на хронологію подій дворічної давнини. 23 квітня скорочують посаду начальника відділу маркетингу. 21 вересня «йдуть» на пенсію головного бухгалтера — заступника голови правління заводу. На це місце приходить молода жінка, яка перед цим 10 років пропрацювала в контрольно-ревізійному управлінні, а власне бухгалтерською справою займалася до того, працюючи на посаді бухгалтера однієї з сільських рад. Відтак 31 жовтня із заводу звільняється перший заступник голови правління з виробництва, який на цій посаді протрудився 13 років і якому до пенсії залишалося менш ніж два роки. А 13 листопада звільняється заступник голови правління з комерційних питань. Тобто в підсумку, якщо проаналізуємо, побачимо таку картину: всі ті, хто працював, так би мовити, за межами заводської території — на договори, на реалізацію продукції, на надходження коштів, за кілька місяців були звільнені.

Водночас починають, скажемо так, стрімко просувати кар’єрною драбиною Петра Гавадзина, який до цього 10 років працював начальником транспортного цеху. 1 лютого 2012 року його призначають начальником виробництва. А вже 5 грудня — в. о. першого заступника голови правління, з 24 грудня — першим заступником, а з 25 грудня — в. о. голови правління ПрАТ «івано-Франківський локомотиворемонтний завод». Тобто складається враження, що йому спеціально розчищали дорогу, про що він сам міг і не здогадуватися. і що попереднього першого заступника голови правління потрібно було звільнити власне через те, що, згідно зі статутом, перший заступник виконує обов’язки керівника підприємства у разі відсутності голови правління.

А за день перед цим, 24 грудня, В. Дутчак звільняється із заводу за власним бажанням. і виникає така ситуація: голови правління нема, його заступників, окрім П. Гавадзина, — жодного, маркетингу і постачання на заводі також нема. Підприємством починає керувати колишній начальник транспортного цеху з невеликим досвідом роботи на вищих керівних посадах.

Але це ще не все. Колективу залишились борги, котрі могли привести завод до банкрутства. Серед кредиторів була фірма, яку, згідно з припущеннями, пов’язують із тодішнім керівником, заборгованість перед нею дозволяла ініціювати справу про банкрутство щодо заводу в будь-який час.

Вже в січні 2013 року частка заробітної плати в гривні товарної продукції зросла до 48 копійок. У міністерстві такі показники проаналізували і зрозуміли, що на локомотиворемонтному заводі коїться щось недобре. Тоді міністерство оголосило конкурс на заміщення посади голови правління. У ньому взяли участь головні інженери депо «Коломия» і Львівського локомотиворемонтного заводу та я. Наприкінці лютого Мінінфраструктури України призначило мене головою правління ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод». Перше, що я тоді зробив, — повернув на завод заступників, а також інженерів і механіків, яких звільнили попри те, що ці люди були добрими фахівцями. Завод запрацював, ми виконали фінансовий план, наростили обсяги виробництва продукції, виплатили заробітну плату, сплатили податки та, що не менш важливо, частково погасили ті найбільші борги, які давали кредиторам можливість ініціювати банкрутство підприємства.

Якби ж запущений тоді сценарій падіння обсягів виробництва колектив не зумів зупинити, то, гадаю, долю заводу було б невдовзі вирішено. Адже вже в червні 2013 року вийшла чергова постанова Кабінету Міністрів, у якій товариство внесли до переліку підприємств, які планували приватизувати. Переконаний: якби на той момент локомотиворемонтний вже «лежав», сьогодні питання приватизації було б закрите.

До речі, В. Дутчак опублікував в одному з інтернет-видань власні коментарі, в яких стверджував: «Розпорядження уряду про приватизацію цього підприємства є вчасним і доречним. Навіть уточню — щодо доречним, то це беззаперечне твердження, а ось щодо часу, то, можливо, таке рішення варто було і раніше прийняти, бо поки ще є що продавати, то це необхідно робити».

Та 2013 рік колектив завершив із непоганими показниками, і, вважаю, завдяки цьому перша спроба купити завод, попередньо довівши його до банкрутства, на цьому й закінчилася.

Другу спробу, як розумію, почали готувати навесні нинішнього року. У березні, здається, з міністерства мені зателефонували та повідомили, що формуються нові списки підприємств для приватизації. і додали: «За всіх заступаються, а за локомотиворемонтний завод не заступається ніхто».

А хто міг за нас заступитися? Найперше — голова облдержадміністрації. Я пішов до голови ОДА Андрія Троценка з проханням підписати лист до міністра інфраструктури України. Він мене прийняв, але під час розмови пояснив, що зі справами на заводі не знайомий, а отже, не може, так би мовити, заочно, не знаючи ситуації в деталях, підписати звернення до міністра. Ми це зрозуміли. Отож коли він приїхав на завод, у наших працівників зародилася впевненість у тому, що і за нас заступляться. Тим паче, що А. Троценко побував у всіх цехах і мав змогу переконатися, що виробництво працює. У ливарному цеху того дня навіть розливали метал — нині це, на жаль, вже єдине на Прикарпатті виробництво, де за потреби можна відлити ту чи іншу заготовку. Після ознайомлення з підприємством А. Троценко, ділячись враженнями, зазначив зокрема, що для нього стало відкриттям те, що такий завод з майже 150-річною історією, де донині збереглися окремі будівлі промислової архітектури Австро-Угорщини, працює майже в самому центрі Івано-Франківська, біля вокзалу. Після цього ми — і адміністрація, і профспілкова організація — фактично не сумнівалися в тому, що за підприємство, що працює, і надалі стоятиме керівництво області.

Але минав час, а лист на ім’я міністра, на який ми сподівалися, А. Троценко так і не підписував. Офіційної відповіді на своє звернення до голови ОДА я не отримав. Не отримав відповіді і голова профспілкової організації Богдан Чупак, який уже після мене звернувся від імені трудового колективу до А. Троценка з проханням клопотати про виключення заводу із переліку підприємств, що підлягають приватизації. Хоча, як нам стало відомо, лист на ім’я міністра працівники ОДА таки підготували, та він так і залишився не підписаним головою облдержадміністрації і, зрозуміло, до Києва не потрапив.

Під тиском трудового колективу та громадських організацій області А. Троценко все ж підписав лист на ім’я М. Бурбака. Але дещо іншого змісту — в ньому йшлося про те, що кандидатуру нового керівника локомотиворемонтного заводу попередньо не було погоджено з облдержадміністрацією, згідно з чинним законодавством.

Деякі деталі другої спроби купити локомотиворемонтний завод стали відомими вже після наших звернень до народних депутатів України і як пазли почали складатися в цілісну картину. Наприклад, зрозумілою стала особлива зацікавленість голови ОДА, виявлена під час оглядин підприємства, тією частиною заводської території, що прилягає безпосередньо до залізничних колій і виходить до автомобільного моста на вул. Незалежності. Сюди веде пряма дорога з Надвірни до Івано-Франківська, тож ця площа — чи не ідеальне місце для приймання і перевантаження деревини. А далі її зручно відправляти вже куди завгодно. Це стикується з бізнес-ідеєю, що, як нам розповіли, начебто існує, — створити поблизу вокзалу потужний вузол з перевантаження деревини. При цьому саме виробництво, яке є на локомотиворемонтному заводі, в рамках цього задуму нікому не потрібне.

Само собою зрозуміло, що хтось один не міг вирішити питання продажу заводу в приватні руки. Потрібні були і відповідний сценарій, і люди, які б його реалізовували.

Мені видається, що сам сценарій писала людина, яка свого часу активно співпрацювала з екс-міністром оборони України Павлом Лебедєвим, а нині є головним інженером на одній із фірм у Дніпродзержинську. П. Лебедєву до того ж підконтрольні фірми, що володіють парком власних залізничних вагонів. Зауважу також, що П. Лебедєв неодноразово бував на Івано-Франківському локомотиворемонтному заводі. Слід відмітити, що існує конфлікт інтересів і ще на одному прикарпатському підприємстві, а саме — на «Пресмаші», частина акцій якого належить П. Лебедєву. Очевидно, що його бізнес-інтереси на Прикарпатті лише «Пресмашем» не обмежуються.

Всі практичні моменти на цій «кухні» готував, як припускаю, один із заступників міністра інфраструктури України. Зокрема, в міністерстві знайшли кандидатуру на посаду голови правління ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» — людину аж з

Дніпропетровська. На якомусь етапі у цьому розкладі, як розумію, з’явилася людина з Івано-Франківщини, яка забажала мати власну частку в статутному фонді заводу після його приватизації. Як нам розповіли, вона неофіційно зверталася до деяких народних депутатів України з проханням, аби вони підтримали пропозицію виключити наше підприємство з переліку тих, які мають стратегічне значення, і включити до переліку об’єктів приватизації в 2014 році.

Зізнаюся, коли міністерські працівники в неофіційній розмові назвали ціну, яку, як ішлося, мали б заплатити за локомотиворемонтний завод, то я не повірив. Бо ця цифра у кілька разів нижча за його балансову вартість. Але після того, як події, так би мовити, закрутилися, почав схилятися до думки, що таке й справді можливе. Бо якщо все, що є нині на підприємстві, порізати та здати на брухт, то, напевно, вийде якраз ця сума.

Перед підписанням наказу про дострокове розірвання контракту зі мною і про призначення виконувачем обов’язків голови правління ПрАТ «івано-Франківський локомотиворемонтний завод» О. Кучерука мене викликали в міністерство на, скажемо так, неофіційну розмову. Під час неї повідомили, що завод буде приватизовано і що міністр має людину, яка має проводити приватизацію. Отож маю вибір: або піти з заводу, або залишитися заступником у того голови правління, який прийде.

Але колектив не купився і на цю, вже другу, спробу приватизувати підприємство. Профспілкова та інші громадські організації, які діють на теренах області, написали звернення до народних депутатів України, Президента і Прем’єр-міністра України. Як стало відомо, народні депутати Олександр Шевченко і Руслан Марцінків вже зробили запити до Мінінфраструктури України з приводу останніх подій та долі локомотиворемонтного заводу загалом. Колектив сподівається на те, що долю заводу вирішуватимуть виходячи з державних інтересів, а не за чиїмось — першим чи другим — корисливим сценарієм.

Коментар журналіста
Пригадую, як тільки стало відомо про те, що працівники локомотиворемонтного заводу заблокували прохідну, щоб не впустити новопризначеного голову правління О. Кучерука і заступника директора департаменту залізничного транспорту Мінінфраструктури України Олександра Федоренка, який приїхав його представляти, найперше виникло таке запитання. Що трапилося такого, що Я. Ленів, який у 19 років прийшов на завод, починав тут слюсарем і пройшов всі кар’єрні сходинки — від заступника начальника цеху до голови правління товариства, буквально ще вчора вважався успішним керівником, а вже на ранок, так би мовити, перестав відповідати міністерським критеріям? Нібито нічого надзвичайного й не трапилося. План першого півріччя локомотиворемонтники виконали на 120 відсотків. Тоді що? У чому причина несподіваного рішення міністра?

Хоча у міністерстві ще того ж таки дня знали, що кадрові накази викликали протест у колективі, відомство і донині не надало вмотивованих пояснень з цього приводу ні локомотиворемонтникам, ні громадськості та представникам місцевої влади івано-Франківщини. Сама ж ситуація досі — в «замороженому» стані: допоки Я. Ленів перебуває у лікарні, наказ міністра про призначення нового керівника не може набути чинності.

Друге запитання, на яке теж нема справді аргументованої відповіді, — це чи доцільно приватизовувати локомотиворемонтний завод — підприємство, яке прибутково працює і платить державі податки, а працівникам — зарплату? Особливо тепер, коли через загарбання Росією Криму та вторгнення російських військ на Донбас, в Івано-Франківську окремі іноземні інвестори вже розмірковують над тим, чи не варто перенести свої виробництва з міста до сусідньої Польщі. і коли очевидно, що серйозні, з грошима європейські інвестори до нас за цих обставин не прийдуть, навіть якщо приватизація локомотиворемонтного заводу, наприклад, відбуватиметься справді прозоро. А отже, якщо його й куплять, то за не надто великі гроші. Третє запитання, яке виникає, стосується того, про яку, власне, суму йдеться? Що отримає держава, віддавши на приватизацію локомотиворемонтний завод? Знову ж таки, ні ррунтовних пояснень, ні інформації урядових відомств, найперше Мінінфраструктури України, немає. Свій розрахунок наразі зробив лише Я. Ленів. «За 2013 рік колектив ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» сплатив усіх податків — з прибутку, ПДВ, а також внесків до ПФУ — близько 12 млн. грн. Ще 8,5 млн. грн. ми виплатили людям як зарплату. А акції заводу коштують 19 млн. грн. і це, зрозуміло, буде разовим надходженням до державної скарбниці, — наголошує він. — Навіть якщо їхня ціна зросте, приміром, до балансової вартості підприємства, яка становить 35 млн. грн., то й цю суму колектив заводу, так би мовити, віддасть державі за два роки. і вона матиме завод, що діє, а місцеві люди — роботу». Справді, то ж у чому тут вигода?

Paralleli

Журналистка телеканала «112 Украина» Наталья Бабий пострадала при освещении рейдерского захвата

antiraiderukr 23.09.2014 в 11:34
i150_ArticleImage_98392.jpg Журналистка телеканала «112 Украина» Наталья Бабий пострадала при освещении рейдерского захвата в Институте мировой экономики и международных отношений (ИМЭМО). Об этом сообщает телеканал «112 Украина». Наталья Бабий является журналистом программы «Народная прокуратура». ВИДЕО: В свою очередь «Телекритика» подготовила подробное описание данного события: У Києві напали на знімальну групу каналу «112 Україна» — одну журналістку побито Сьогодні, 22 вересня, кореспондентку каналу «112 Україна» Наталію Бабій було побито під час висвітлення конфлікту довкола приміщення Інституту світової економіки й міжнародних відносин у Києві. Про це «Телекритиці» повідомив голова Незалежної медіапрофспілки України (НМПУ) Юрій Луканов. Про подробиці інциденту у коментарі «Телекритиці» розповів вчений секретар державної наукової установи «Центр світової економіки і міжнародних відносин НАН України», голова профспілкового комітету Микола Земенко. За його словами, сьогодні, 22 вересня, у Києві на вул.Леонтовича, 5 відбувається «рейдерське захоплення» Інституту світової економіки й міжнародних відносин. «Робиться це руками науковців Інституту всесвітньої історії», — сказав пан Земенко. «Приїхала знімальна група, намагається зафіксувати, що відбувається, але присутні тут люди в грубій формі штовхають операторів», — додав він. За словами Миколи Земенка, журналістку Наталію Бабій побили дві жінки — члени Ліквідаційної комісії. «Побили за те, що вона хотіла знімати те, що відбувається. У присутності працівників міліції, голови Незалежної медіапрофспілки й інших людей. Тобто, це публічне побиття журналіста», — сказав пан Земний. Також він закликав ЗМІ висвітлити конфлікт, що відбувається. Нагадаємо, 8 вересня невідомі пошкодили автомобіль правозахисника Віктора Смалія. Журналістка каналу «112 Україна», редактор програми «Народна прокуратура з Сергієм Капліним» Олена Солодовнікова отримала погрозу у вигляді залишеного каменю на лобовому склі автомобіля. 19 серпня до столичної міліції надійшов анонімний дзвінок про замінування будівлі телеканалу «112 Україна» у Києві. —— SKELET-info

В профсоюзе горняков Украины заявили о захвате здания «Донбассантрацита»

antiraiderukr 16.05.2014 в 11:58

В профсоюзе горняков Украины заявили о захвате здания «Донбассантрацита»

Глава Независимого профсоюза горняков Украины Михаил Волынец рассказал о захвате административного здания государственного предприятия «Донбассантрацит». Об этом сообщает пресс-служба Конфедерации свободных профсоюзов Украины.

По его словам, вооруженные люди захватили здание в городе Красный Луч Луганской области. Он отметил, что недопустимо, когда такое происходит на одном из самых опасных производств, так как может привести к трагическим последствиям.

«Шахтерский актив обеспокоен таким развитием событий. Очевидно, горнякам придется самим защищать свои рабочие места, поскольку государство это делает неэффективно», — резюмировал Волынец.

«Газета.Ru»

Захват «Украины»: неизвестные взламывают двери и выносят документы под наблюдением милиции

antiraiderukr 26.02.2013 в 13:23

В ночь с 25 на 26 февраля 2013 года, был осуществлен захват универмага «Украина».
 

 Группа лиц, во главе с незаконно внесенным в госреестр, и.о. директора универмага Ростиславом Левинзоном, в сопровождении работников Шевченковского РУ МВД взломав двери, проникли в кабинет директора предприятия. Неизвестные в присутствии милиции взорвали сейфы и вынесли в неизвестном направлении несколько ящиков документов.

Как стало известно, захватчики не оповестив смещенного руководителя универмага Ларису Янез Пуга. Журналисты попытались получить комментарий по поводу происходящего в административных помещениях ПАТ «Украина», однако представители так называемого «нового руководства» общаться с прессой отказались, поэтому никто не смог ответить на вопросы:

Почему не состоялась передача документов и печати, как того требует закон или Левинзон будет использовать дубликат, незаконно изготовленный год назад?

Почему господин Левинзон ночью уволил неугодных работников?

Почему представители исполнительной службы действовали в темное время суток, что запрещено законом.

По чьему приказу и на каком основании, захват универмага сопровождали сотрудники милиции? — (напомним что существует распоряжение Министра Внутренних дел о запрете участия сотрудников министерства в корпоративных спорах).

Почему милиция не прекратила хулиганским и противоправным действиям людей сопровождающих Левинзона, которые избили диспетчера универмага.
Украина Криминальная